— Як там кажуть: у вас товар, у нас купець, – сказав Дмитра тато. — Так-так, так і кажуть, – погодився Олег. — А давайте за знайомство, – запропонувала Алла, – так легше буде, і не соромтеся, ми з Шурою старалися
Рука Алли, за звичкою, поставила на стіл зайву тарілку. — Когось ще чекаєш? — помітив Олег, чоловік. — Ой, зайва! — схаменулася господиня. Та не встигла вона й
— Я, наприклад, не хочу унітази чистити. І жити в цій квартирі не хочу — від неї якимось стареньким духом пахне. Та й спати удвох на дивані — це негігієнічно. Ти ж казала, що на оренду теж гроші відклали, — звернулася вона до матері
— Ну що, мої любі? Вступили обидві? Молодці які! Ти, Віко, куди вступила? — спитала бабуся. — На бухгалтерський облік, — відповіла онучка. — А ти, Ніно? —
Леонід і Марія привітали іменинницю, розцілувалися з нею, вручили букет і подарунок і сіли за стіл. — Марійко, давай тобі салатика покладу! – пригощала привітна свекруха. — Їй не можна! – похмуро заперечував Льоня. – Вона годувальниця! — Так я ж не міцні напої пропоную! — Ще не вистачало цього
Леонід, доївши котлету й дбайливо дошкрібши з тарілки залишки пюре, перевів погляд на дружину. Марійка сьогодні була в чудовому гуморі, навіть щось наспівувала, домиваючи посуд. — Доїв? —
— Валюню, навіщо ти так, кажуть, чужих дітей не буває, — бурмотів Федір Іванович, виставляючи куплені продукти на стіл. — Давай накриємо стіл, познайомимося з нареченою, вшануємо і її, і Ромку
— Чуєш, Валюшо! Я тут продуктів накупив, стіл будемо накривати, бо син сьогодні наречену приведе знайомитися! Федір сяяв, мов те ясне сонечко, лисина блищала, відбиваючи світло лампочки в
— Доброго ранку, господине. Чим годувати нас сьогодні будеш? — Приводьте себе до ладу, зараз обідати сядемо. Я локшину домашню зварила на обід. — Це у вас обід, а в нас ще сніданок. Хто ж таку їжу на сніданок їсть? А легше нічого немає? Я б омлетик з’їла. Дівчата, що ви їсти будете? Замовляйте швидше, тітка Олена зараз приготує
— Ну що, Олено, поїхали твої “міські”? — Ліда співчутливо поглянула на подругу. — І не кажи, Лідо, слава Богу, поїхали! — Поліна втомлено похитала головою. — Та
— Тисячу на день. Якщо платиш одразу за місяць, то двадцять на місяць. Там за нею і догляд буде, і медичне обслуговування. Для нас 20 сума чимала, але, як-небудь викрутимося
— Микито, а ну сядь! Потрібно терміново поговорити! – дружина сіла за стіл, її обличчя виражало рішучість. Чоловік сів поруч. Оксана витерла хусточкою мокрі очі: — Я не знаю,
Звичайно, я мамі продуктів принесла, але те, що я приношу, тато не їсть. Їсть тільки те, що купує сам, замикає від неї на замок, мовляв, годувати дармоїдку не зобов’язаний. Ну не буду ж я йому уподібнюватися? Можна, звичайно, холодильник другий завести, але на що це буде схоже?
— Ой ти навіть не уявляєш, приходжу, а в них у холодильнику ящик стоїть. Із замком. Мама руками розводить: батько знову чудить, ну я розлютилася звісно, висловила все,
— Я на роботу. Посуд помиєш. Їжі там – на три дні. Торт можеш з’їсти. А я на дачу до тітки Ніни після роботи. У мене свято – діти виросли. Вільне життя з чистого аркуша
Пізно ввечері, коли Ліда Миколаївна вже думала, що ось-ось нарешті заскочить у душ і впаде на подушку, раптом затріщав телефон. Це був Віктор, її старший син. — Мамо,
— Здрастуйте. Скажіть, а де Миронівна? — Так нема її давно. Щоправда, так незвично. У липні суша стояла неймовірна, ні дощику. А тут уночі гроза страшна, гроза така, якої за сто років не було. І вже майже закінчилося все, а в самому кінці як палахкотне, так прямо в її хату
А от звідки ж взявся той Василь у їхньому селі — справді ніхто достеменно не знав. Принаймні, Ліза точно не знала, хоч і чула про нього різні пересуди.
Мені тридцять років, мамо, і я не заводжу сім’ю, знаєш чому? Я боюся стати як ти. А раптом це якось передається? А раптом я не зможу ужитися з чоловіком і залишуся з дитиною на руках, потім зустріну іншого чоловіка, подарую йому дитину, а старшого віддам… ні, не тобі, його бабусі
Пізно ввечері, коли Ліля вже саме збиралася скинути денний клопіт у душі й поринути у сон (ну а що, має право раніше лягти, адже вранці вставати ще до

You cannot copy content of this page