— І на роботу до мене бігала, мало не проклинала. Розслідування якісь проводила, моє минуле копирсала, плітки розпускала, місто в нас невелике, мовляв, я найдавнішою професією заробляла, звідси й донька. І, звісно ж, сина відмовляла не просто одружуватися, а взагалі поруч зі мною знаходитися
«Поїзд поїхав. І хоч як кажи про милосердя, а його в мене немає», — розповідає Марина. — Так, хай вона була невдоволена вибором сина, боялася, що після неї
— Хочеш, я тобі порошків спеціальних дам? Хао може дістати, миттю схуднеш! — Краще нехай твій Хао собі якихось порошків знайде, щоб не так активно розмножуватися, — парирувала Катерина. — Чи ви вирішили всю земну кулю заселити? Катерина любила робити зауваження про те, що чоловік у сестри — китаєць
У мами було дві доньки: одна улюблена, а інша — ні. Як мама обрала, хто буде улюбленою, Катерина не знала. Тільки ось дітям її сестри Тетяни на Новий
Марія завмерла на порозі, охоплена крижаним жахом. Кімната була напівтемною, із засмикнутими брудними шторами, крізь які пробивалося тьмяне світло. Повітря було густим, застояним, просоченим запахом ліків, немитого тіла і чогось кислого, немов тут давно не відчиняли вікна. На ліжку під пом’ятою простирадлом лежав чоловік — її батько
Марія перестала любити чоловіка. Не могла сказати, коли саме це сталося, але те почуття, яке вона відчувала раніше, зникло. Важко сказати, хто був у цьому винен. Може, Стас,
— Ну що ти порівнюєш, Вітю. Аллочка завжди виділялася, завжди знала, що вона хоче, на відміну від молодшої сестри своєї. А Таня твоя ледве технікум закінчила. І працює ткалею на фабриці, ну є різниця — ткаля чи банківський працівник?
— Вітюшо, радість яка, Аллочка приїжджає за тиждень, ти уявляєш! Ми з тобою її скільки часу, та вже, напевно, майже рік не бачили. Працює у великому банку, її
— Тихенько!? — Надія Василівна з’являється у дверях, руки в борошні — пиріжки ліпила. — По підлозі тупочеш, як слон! Сусіди знизу скаржитися будуть! Соня опускає очі. Після того, як три місяці тому не стало мами, вона живе в бабусі. Квартира маленька, однокімнатна, на третьому поверсі старого будинку. Бабуся добра, але… дуже сувора. І тишу любить
— Соню, не галасуй так! — кричить Надія Василівна з кухні. — Людям заважаєш! Десятирічна дівчинка завмирає посеред кімнати з лялькою в руках. Щойно вона грала в школу,
Ось, значить, мамині закрутки привіз, рука не піднялася викинути. Частину роздав, та в селі у всіх свого вистачає. Стелажик ось роблю, якщо любите огірочки солоні або ікру кабачкову, то беріть, мені одному не з’їсти. А це лечо, ось салат «Мисливський», а нагорі варення малинове, та вишня є без кісточок
Квартира після того, як Ніна Михайлівна відійшла у вічність, стояла кілька років порожньою. Надія вже звикла, що вона єдина господиня в невеликому коридорчику на дві квартири, відокремленому від
— Коханець їй його подарував, — пояснює Ірина. — Тепер уже цього коханця і на світі немає, але салон свекруху мою непогано годує. У цьому-то салоні колись чоловік Ірини і познайомився з колишньою – Христиною, вона там і зараз працює
— Я б теж хотіла працювати там і отримувати пристойно, і графік мати прийнятний, — каже Ірина подрузі. — У мене ж медична освіта є, я б курси
Заробляла тим… одне слово, була утриманкою, приймаючи подарунки від заможних чоловіків, що годилися їй у батьки. З одним пожила, і він «влаштував» їй диплом, до цього жила з іншим, він її одягав, ще один винайняв квартиру, хтось возив її на відпочинок. Недовго з кожним, але від кожного подарунки, ювелірка, навіть машина була. І права до неї. Подаровані
— Тепер вона телефонує і то плаче, то звинувачує. Заблокувала, так вона почала писати мені в соцмережі з різних акаунтів, а жалю немає, я її ніколи не пробачу,
— Мамо, у мене був хлопець, я думала, ми одружимося, але виявилося, він серйозно хворий. Я кредит узяла, щоб його лікувати, але потім виявилося, що він мене обдурив. Ось тепер я той кредит і виплачую, що він розтратив
Тетяна завжди жила по своїх статках. Ще батько її вчив: у борг не бери. Навпаки, до нього до зарплати працівники позичали, зате в день виплати тато приносив Тані
— Тобі грошей не вистачає? — відмовляла мати. — У нас же всього повно, є дві ваші зарплати, моя пенсія. А господарством хто займатиметься? Я вже багато не можу. — Обридло мені ваше господарство, мамо! Влаштуюся, і перевезу сім’ю в місто. Дітям треба вчитися. Та й будинок пора продати. Ти поїдеш із нами
Іван привіз наречену Валентину до батьківської хати, і мати аж світилася від щастя. Її синові вже за тридцять, а він нарешті оговтався, нагулявся й вирішив одружитися. Матері була

You cannot copy content of this page