Близько опівночі повісила на колодязь замкнений замок, прошепотівши такі слова: «Хто мені судиться, нехай уві сні насниться і попросить води напитися». Потім тихенько увійшла в кімнату, поклала ключ під подушку і заснула. І наснився мені сон
Життя таке швидкоплинне – я й не помітила, як розміняла сьомий десяток. А в пам’яті назавжди залишилося три загадкові моменти моєї долі. У юні роки, як кожна дівчина,
А коли підросла, а вона була не дурною дівчинкою, перший раз жорстоку правду почула в дитячому садку. — Матусю, а в Катьки мама старенька і скоро вона покине цей світ. Адже старі йдуть швидко. Правда, мамо? – говорив хлопчик Сашко з її групи. У відповідь Катя, довго не думаючи, стукнула його по голові іграшковою автівкою
«У подружок мами молоді й красиві, а в мене ні. Моя більше на бабусю схожа, прикро дуже…» — Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в
Килим був збитий і задертий, стілець валявся на боці, поруч із ним – черепки квіткового горщика, диванна подушка і постільна білизна з шафи, витончено вимазані в чорній, жирній землі. У повітрі витали стійкі запахи помийного відра. У кишені біля кухонних дверей були розкидані недопалки, брудні пакети, вимазані в попелі та кетчупі ковбасні обгортки упереміш із риб’ячими скелетами
У Іллі, оглядаючи з порога свою кімнату в гуртожитку, йшов пар з вух від злості. У приміщенні панував повний бардак. Килим був збитий і задертий, стілець валявся на
Потім говорила Андрію, що бачила Аліну, гадину, як та голих чоловіків, за різні місця чіпає. — Вона лікар, мамо. — Дурна дівка вона, а не лікар. Приворожила хлопця. Ось Андрійко, попий, попий святої водички, і вмивайся нею, вмить пелена зійде
Ворота у Сердюків не зачинялися, двері теж. Усі так і йшли. Спочатку близькі родичі, потім далекі, потім, як казала баба Нюра, десята вода на киселі, потім близькі сусіди,
—Мишко, Толик, Сергійко, Свєтонька, дітки мої. Зачекайте, не їдьте, щоб знову сюди не приїзджати. Не затримаю я вас, не турбуйтеся. Чую, що скоро піду… Вибачте нас із татком, якщо щось не так… — Мамо, – плаче донька, до мене поїдеш… — Ні, донечко. Татові там без мене погано, з ним піду….
Старий йшов у вічність. Баба знала про це, відчувала кожною частинкою своєї прикипілої до старого душі. Вона спокійно прийняла це, зовні спокійно. Усередині боялася, хоча й знала, що
Роман був вражений, коли приїхав додому і побачив, на що перетворився їхній двір. Він увесь заріс травою і старі, похилені, напівзгнилі сараї з проваленими дахами нагадували уламки розкришених зубів. Всюди валявся якийсь мотлох, а давно не фарбовані двері та віконниці, вікна були брудними й облупленими. Батько, давно неголений і оброслий, більше нагадував старого, ніж цілком ще не літню людину.
— Саш, не треба, – простягнула руки до чоловіка Наталя. Але ремінь зі свистом розсік повітря й опустився на спину їхнього сина, який здригнувся. Олександр хотів влучити нижче,
Через що посварилися? Адже живемо окремо, до молодих я ніколи в життя не лізла, двоє онуків у мене. Старшому онуку 6 років і онучці 4 роки. А сварка вийшла в нас через цукерки. Точніше через те, що я на очах у невістки і сина онука цукеркою пригостила. Думаєте алергія в дитини, а баба дурна я, на зло матері дитині цукерку сунула?
З невісткою посварилася. Просто в пух і прах. За всі 7 років, що Ніна заміжня за моїм сином, це вперше. Але й так сказати, надто довго я мовчала.
— Давно хотіла вибачитися, дуже я тебе образила тоді… Знаєш… є Бог на світі, покарав він мене – Сергій зв’язався з компанією… загалом проходить лікування зараз….А малюк твій і справді одне обличчя з Сергієм… Тань, знаєш, якщо щось треба тобі, хлопчику…. не соромся….
— А, ну ж бо забирай свого шмаркача і чеши звідси! Подивіться на неї, грошей просити прийшла? Нахабна! Таня опустила очі і, стримуючи сльози, швидко покотила візок до
Вибач, але в рідне місто не повернуся. Тому що, мила Таня, я не хочу бути батьком. Рано мені ще… Вона ридала кілька днів так, що в неї пропало молоко. А потім зникла й сама. Знайшли її через тиждень у річці
— Жити без нього не можу-у-у-у, – схлипувала Катерина на плечі в бабусі. Та мовчки гладила дівчину по голові, примовляючи «поплач, поплач, мила». Коли сльози скінчилися, запитала: —
Почалося все одразу після того, як Надя та Іван одружилися. Їхні мами дуже подружилися. Спілкувалися, передзвонювалися, ходили одна до одної в гості, добре жили вони недалеко. Обидві мами були вдовами і перебували в приблизно однаковому віці. Досить немолодому, поважному. Обидві на пенсії, приблизно однаково крихітного розміру. Болячки однакові, біди й проблеми теж
— Можете нічого не купувати. Грошима віддати, – заявила свекруха. — Як грошима? Зачекай. За що віддати? – сторопів чоловік. Надія вийшла з кімнати і тихо прикрила за собою двері.

You cannot copy content of this page