Тепер раз у раз лунало: «Михайлику, принеси дамам холодненького», «Михайлику, поправ нам парасолю..» Увечері, накупавшись, засмаглі і ситно пообідавші в кафе по дорозі з пляжу, Віка влаштувала Мишкові скандал
Заміж Віка не хотіла взагалі, ну от зовсім не хотіла! Маючи не дуже позитивний досвід усередині своєї сім’ї, твердо вирішила, що, як мама, терпіти якусь особину, що псує
— Не слухай! Дашко, подивися на мене, – він легенько струсонув за плечі Дашу, – нікого не слухай! Це просто доля і нічого більше. Усім нам відміряно. Ось скільки відміряно, стільки й проживемо. Ромка так вас любив із Сонею – понад життя
— Соня, донечко, я все розумію, але виходу в нас немає. Доведеться. Ми змушені продати будинок. А після продажу і поділу, грошей вистачить тільки на квартиру в іншому
— Ну, як же так? Цуценя потрібно забрати, а, якщо я правильно зрозумів, жило воно на вулиці. Але повертати його туди зараз категорично не можна, воно занадто мале, та ще й лапа – не виживе. — Ні-ні, не переживайте! – заспокоїла його Аня, – Ніхто не збирається його викидати на вулицю! Я заберу його до себе
Аня мчала майже порожньою трасою, на автоматі перемикаючи швидкості. Дорога попереду, залита яскравим світлом фар, розпливалася крізь сльози, що застилали очі. Серце стискалося від нестерпного болю й гіркої
Малюк вклав мені в руку свою теплу м’яку долоньку. Ми з ним ішли й балакали. Він ставив тисячу запитань за секунду, я ледь встигав відповісти йому. Його цікавило все, від найменшого — чому літає метелик, до того, як влаштований цей світ. Ми балакали і сміялися, у мене було таке тепле почуття, ніби він мій… брат, чи що
Я того літа страшенно вскочив. А як інакше ще сказати? Попереднє літо було веселе, мені навіть їхати від бабусі з дідом не хотілося. Спершу мені було нудно, я
Одного дня Тамара зустріла сестру на ринку між рибними рядами. Та пройшла повз, не привіталася, навіть не подивилася в її бік. Тамара дуже засмутилася. Увечері жінка довго сиділа біля вікна, дивилася на порожню вулицю і думала: невже стільки років підтримки, допомоги, турботи нічого не варті, якщо одного разу відмовила?
Тамара за кухонним столом підраховувала свої фінанси. Нещодавно жінка багато витратила на зубні імпланти, а тепер лікар призначив ще купу обстежень — УЗД, аналізи та інші маніпуляції. Пенсія
— Це ви, Зоя? На фото молода були, а зараз… вибачте, насилу впізнаю ваше пом’яте обличчя! Дуже на двірника нашого скидаєтеся… Зоя Петрівна, хоч дама й вихована, рикнула: — А ви, громадянине, на знімку — кучерявий Аполлон, а на ділі — лисий карлик! Де ж ваше волосся, дозвольте запитати? Три волосини стирчать, і то сиві
Зоя Петрівна, дама пʼятидесяти трьох рочків, самотня, але не зламана життям, мешкала в однокімнатній з котом Мурзиком. І вирішила, що пора. Пора знайти щастя, а то пенсія не
— Я навіть не пам’ятаю, що готувала на той момент, — згадує Оля. — Донька зайшла на кухню, зблідла, як стіна, і метнулася до туалету, а потім і вранці бігала. Ну я ж не дурепа, серце йокнуло від здогадки, запитала, відповідь була ствердна
— А що чоловік? — втомлено махнула рукою Ольга. — Чоловік ні пари з вуст. Спочатку готовий був на шматки порвати цього Ігоря, а тепер просто мовчить. Ну
— Та мама салат мені сунула п’ятиденний… він якийсь підкислий уже був наче. Я після обіду замість кабінетного крісла в туалеті просидів, ледве живий вийшов, — з досадою промовив Олексій
Вікторія сиділа на дивані й гортала сторінки журналу, коли двері квартири відчинилися, і всередину зайшов Олексій. Жінка тут же відкинула глянець убік і вийшла йому назустріч. Обличчя чоловіка
Того ж дня вона купила собі червону рибку, улюблений сир, йогурти, фрукти — і тепер могла спокійно з’їсти все сама, не побоюючись, що хтось «випадково» все з’їсть за один раз. І навіть наступного дня Світлана відкрила холодильник і побачила, що все лежить на своїх місцях, нічого не зникає за ніч
Світлана завжди вважала себе дбайливою господинею. Вона звикла до ладу, до того, що продукти не пропадають марно, а в холодильнику завжди є щось до чаю. Жінка багато років
— Моя дочка хвора! Її може не стати в щомиті. Їм потрібна допомога! Допоможіть їм! Прошу! Ольга намагалася зрозуміти, як їй реагувати. В очах чоловіка читався відчай, здавалося, ще кілька секунд і він буквально заплаче
Ольга йшла з роботи, занурена у свої думки. Вона перебирала події дня, на роботі в неї був завал. Та й удома останні кілька місяців було непросто. Раптом як

You cannot copy content of this page