— То звідки я знав, що Чабанюки свою дівку ледачою виростили? Вони ж усе кричали, що їхня Любка – золото. Виходить, обдурили. А вже як вони зараз ходять і радіють, ще б пак: скинули її як баласт зі своїх ший, та на мене, дурного… А в селі добре, тихо шумить річка, коники в траві скрекочуть, зрідка мукають десь корови, чи то собака гавкає, чи то подає голос півень
— От же, – плюнув Василь, – взяв її, називається, заміж, а вона ні приготувати як треба, ні випрати толком не може. Василь сидів на колоді біля сусідської
Але, як зазначає Олена Павлівна, “розкуштувала” вона принади дачного життя вже тоді, коли будинок став зручним та комфортним: чоловік провів газ, воду, облаштував санвузол у будинку, потім з’явилися прибудова, тераса, літня кухня з мангальною зоною
—  Донька образилася на мене, другий тиждень навіть не дзвонить, а від зятя я навіть і не знаю, що ще можу на свою адресу почути, – бідкається подрузі
— Я, як мама, хочу захистити вас зі Славою від будь-яких необдуманих вчинків. Розумієш: мій Славко ще молодий, він у своїй голові, йому лише двадцять років… – Розумію, матусю, – каже Ніколь. — Не бійся, мені досвіду на трьох вистачить. Мені шістдесят
Моєму синові Славкові 20 років. Півроку вже як він зустрічається з якоюсь дівчиною, а мені ще навіть не познайомив з нею. Я знаю лише те, що дівчину мого
Якось темної осінньої ночі пролунав стукіт у ворота. Вийшов Іван подивитися, кого в таку пору принесло. Біля хати зупинився віз. Керував ним кремезний бородатий мужик, а на соломі, вкрита рогожею, стогнала баба. — Чи тут знахар живе? – гучно запитав нічний відвідувач, – Здалеку ми, з Архипівки
Дід Демʼян встав сьогодні затемна, ще до півнів. У простий полотняний мішок склав окраєць хліба, кілька яблук, підперезався, взяв у кутку біля дверей свою палицю і, підіперши ворота,
— Що ви хочете?! — напружилася Тетяна. — Пирогів. — Я нові замовлення не беру. Все зайнято. — Мені й не треба замовлення. Мені треба по-своєму, по родинному. Стільки часу ми з тобою в одному будинку прожили, та й гості мої тебе добре знають
— Ну хто ж такі пироги робить? Подивися, яке тісто товсте! А начинки пошкодувала! — Людмила Григорівна розламала пиріжок, скривилася і недбало кинула на тарілку. — Та годі
Подружжя пройшло до вітальні, де їх зустрів новий диван, покритий товстим шаром заводського поліетилену. Навпроти на стіні висів телевізор, екран якого, незважаючи на свій більш ніж п’ятирічний вік, все ще був покритий захисною плівкою. Поруч з диваном на журнальному столику лежав телевізійний пульт у поліетиленовому пакеті
На кухні панував безлад: брудний посуд стояв у раковині, на столі красувалися свіжі фрукти, а поруч недбало лежав зім’ятий кухонний рушник. Молода пара, сидячи за столом, насолоджувалася ранковою
— Теж мені родички! Через якусь дурницю готові мене під слідство здати! – після цих слів двоюрідна сестра жбурнула якийсь пакет на підлогу. Подружжя, яке нічого не розуміє, переглянулося. Таня підійшла, взяла мішок і розкрила його. Яке ж було її здивування, коли в пакеті вона виявила свої ж речі
— Маринко, прибери у своїй кімнаті, будь ласка, – мати дівчинки, Тетяна, з’явилася в дверях кімнати. – Завтра до нас приїде тітка Галя. Ти ж знаєш, що в
— І запропонували їм все зробити штучно, – каже Олена. – Ясна річ, що це шкідливо для жінки, але Віра чоловіка любить, а Андрійко на той момент просто в розпачі був: як так, він такий брутальний самець, а на холостому ходу
— Я б далі і слухати не стала, і страждати не стала б. Розлучимося? Чудово, значить, розлучимося, – обурено каже Олена подрузі. – Ти дивися, ультиматуми він мені
Гриша рушив доріжкою, яка вела в центр села. Там жила його троюрідна сестра. Не бачилися вже років десять, а то й більше, та й дружби особливої не було. Але сестра ж, може, й пустить переночувати. Добре, що дружину його колишню, Риту, Светка недолюблювала, тому може й вийде
Григорій витягнув важку сумку з автобуса і витер піт. От спека цього року! Дихати нічим. Він озирнувся. Таке знайоме й водночас забуте місце. Але за душу нічого не
Столи, як зазвичай, поставили на вулиці, погода стояла просто чудова. Жодної хмаринки на небі, жодного подиху вітерця, немов на замовлення. Наталя Львівна в блідо-рожевій кофтині мала молодий вигляд, але поглядала раз у раз на дорогу. Усі вже приїхали, а Дениса все немає
— Матусю, ну ти тільки так не засмучуйся, я що тобі ось зараз скажу! Марина з чоловіком на вихідні приїхала до батьків на дачу. Діти будуть на канікулах

You cannot copy content of this page