Головна

Selena

— Олексійку, а квіти? Це ти їх приносив? Здогадка пронизала її несподівано, наче блискавка, звісно це він, як вона не розуміла цього досі. — Так, я… — Навіщо? — Ти ж гарна дівчина, тебе потрібно балувати й тішити. Ось повернуся, почну працювати, і буду дарувати тобі й малечі різні подарунки та іграшки. Ми одружимося, і ти ніколи більше не будеш плакати. Він зніяковів: — Ну, я бачив… випадково… як ти плакала… — Я ж стара для тебе… — Ні, саме для мене, ні
Життєві історії 0
— Олексію, іди їсти! Ну, скільки можна тебе кликати? Мама ляснула рушником по кістлявому заду, що стирчав яскравою картатою плямою з кущів смородини. — Ну, мамо, не хочу
— Шкодуєш про розлучення? — Та начебто й не шкодую, але як подивлюся, колишній зараз просто в шоколаді, а в мене все геть з рук погано. Куди не кинь, скрізь дуля з маком, – зізнається молода жінка. – Як згадаю своє життя заміжньою, так здригнуся. Начебто й нема про що шкодувати. Але чому ж тепер все так
Життєві історії 0
— Зло бере і так, якщо чесно. Та ще й колишня свекруха мені свербить постійно, що це я така невдачлива, просто талісман нещасть, – засмучена Валентина. — Шкодуєш
— Ти ж мені обіцяла, що викинеш це неподобство! — Юлечко, не гнівайся, – миролюбно відповіла її бабуся, Валентина Іванівна, – Ну що ти розлютилася на цей халат? Що він тобі спокою не дає, я не зрозумію? — Ну ти що, бабусю, серйозно? Не розумієш? – надулася дівчина, – Та він старший за мене! Ось, подивися, тканина від старості вже розповзається, як марля стала. Тут зашито, там… Ну не соромно тобі таке носити? Наче вдягнути нічого
Життєві історії 0
— Ти ж мені обіцяла, що викинеш це неподобство! — Юлечко, не гнівайся, – миролюбно відповіла її бабуся, Валентина Іванівна, – Ну що ти розлютилася на цей халат?
— Сашко, де ти був, і чому так пізно прийшов? Сьогодні іменини моєї мами, ми мали заїхати і привітати. Я тобі дзвонила, дзвонила, потім поїхала одна, чому не відповідав на мої дзвінки? — Вибач, люба, так багато було роботи, я вимкнув звук у телефоні й забув про це. А до Світлани Семенівни заїду і привітаю завтра, сподіваюся, вона не образиться. Чорт візьми, треба ж було саме в день іменин тещі зустріти дівчину своєї мрії. Ну гаразд, Семенівна добра, за букет троянд своїх улюблених, пробачить зятю таку помилку
Життєві історії 0
— Чоловіче, може, ви мені допоможете? Ну, нарешті, Сашко чекав цього питання від гарненької відвідувачки хвилин п’ять. Коли вона увійшла в двері, чоловік одразу зрозумів, що це його
А Господь ось як розпорядився, хлопчик же міг зі своїми батьками піти у вічність, а вийшло так, що він у мене опинився, але ж ніяк не повинен був. Завжди вони разом зустрічали брата з поїздок, а тут ось як вийшло, Степан напередодні з хлопчаками лазили та в канавку з водою наскочили, мати переодягла, то він і вдруге мокрий прийшов. Господи помилуй! Ангели його зберегли, хлопчика нашого. Вероніка його в куток поставила, розсердилася та й не взяла з собою. Кут з «карального», у «рятівний» ангелом охоронцем визначений був, так от і потрапив Степанчик до мене… через кут той
Життєві історії 0
Вже цілу годину Степан ниє з кута: «Ну мамо, ну мамо, я, чесне слово…». — Що? Не будеш більше, так? Звісно, не будеш, вдягнути ж більше нічого! —
— Свят, свят! Відходячи назад у спробі втекти від примари, старенька впала на курку, придавивши її потужним задом. Чудеса воскресіння продовжилися, курка, що лежала, схопилася і заволала на все горло своє – «кудааах». Замахала крилами, мало не довівши бабцю до непритоми своїм ефектним оживанням, і помчала до курника
Життєві історії 0
Строката курочка вправно працювала на грядці, скльовуючи з землі черв’ячків і жучків. Принагідно вона прихоплювала любовно посаджені, і рясно политі господинею – пір’ячко цибулі і гілочки кропу. —
Відтоді як поїхала Валя, його життя стало нестерпним від того, що доводилося обслуговувати себе самому. До чого він не був привчений абсолютно, до своїх сивочолих, п’ятдесяти пʼяти років. Від яєчні на сніданок, обід, полуденок і вечерю нудило, а нічого іншого він готувати не вмів. Макарони чомусь перетворилися на неїстівну кашу після варіння, через що це сталося, так і не зрозумів. Він пам’ятав, що каструля завжди стояла довго на вогні, коли дружина готувала. Доводилося навіть підганяти її, щоб подала на стіл спритніше, не спала на ходу
Життєві історії 0
— Ти додому їхати збираєшся, чи ні? Андрій Іванович тримав себе в руках з останніх сил, йому хотілося накричати на дружину телефоном і стукнути кулаком по столу. Відтоді
Надя привіталася і встала як укопана. А Валера запропонував їй присісти поруч із його бабусею! Була не менше здивована і Тетяна Василівна. Вона посміхнулася: — Який же світ тісний! Ось і велике місто! А кому доля зустрітися, то неодмінно буде зустріч, – уважна директорка одразу помітила в зачісці своєї молодої співробітниці гребінець. Надя вловила її погляд і густо почервоніла. — Сьогодні дивовижний день, – сказала Тетяна Василівна, – зʼявився на світ мій син, батько Валерочки. І ти до нас саме в цей день прийшла. Це добре
Життєві історії 0
У Надії з дитинства було густе волосся. Усі милувалися її косами. Бабуся казала: —У мене ти вдалася, внученько. От і я не блищала особливою красою, але на мої
— Сонечко ти моє, радість ти моя, тепер нам жити з тобою вічно молодими, ми не маємо права старіти! За годину квартира гуділа від радісного вереску, навколо розгубленої Ані клубочилися діти Матвія і сестри з сім’ями, і здавалося, що ніде ступити, щоб не зачепити когось. — Але ж подумувала я позбутися… яка дитина в моєму віці
Життєві історії 0
— Синові моєму життя зламала! Це була найулюбленіша фраза Марії Яківни, жінки великої і крикливої. Ранок починався з того, що свекруха голосно, через паркан обговорювала із сусідками свою
— Петрику, синочку! Невже через неї ти від матері рідної відвернешся?! — Мамо, не я, а ти від мене відвернулася! – обернувся Петро в дверях. – Що поганого ми зробили? Полюбили одне одного? Чим Галя винна? Тим, що старша і діти в неї є? Ех, мамо! Себе почуй! Може й поговоримо потім. Але не зараз! Думай! Обіймаючи ридаючу Галину, Петро трясся в автобусі, що відвіз його з рідного селища, але гіркоти в його душі не було. — Що ж ти плачеш, дурненька? – цілував він мокрі щоки своєї нареченої. – Усе добре буде
Життєві історії 0
— І не хвилюйся за мене, донечко! Мене тут Семен на риболовлю покликав. На всі вихідні. Тож, є, чим зайнятися! Відпочивайте! Петро Миколайович відклав убік телефон і зітхнув.

You cannot copy content of this page