— Тату, ти не проти, якщо ми пару місяців поживемо в тебе? — невпевнено спитав Юрко батька.
— Проти, — коротко відповів батько.
Батьки Юри розлучилися десять років тому. Мати за два роки знову вийшла заміж, а батько так і залишився жити один.
Характер у батька був важкий, навіть можна сказати, нестерпний. Тому жінки в його житті були, але надовго не затримувалися.
Однак сина він ніколи не кидав. Крім аліментів, він купував йому все необхідне та брав активну участь у його вихованні.
Строго, по-чоловічому, без будь-якої любові і ніжності, але з батьківською турботою. Юрко рано розпочав самостійне життя.
Після 11 класу він пішов працювати і одразу з’їхав від матері, винайнявши кімнату в гуртожитку. А ще через пару років він одружився з Юлією, з якою дружив ще зі школи.
Вони збиралися купити квартиру в розстрочку і збирали на перший внесок, коли господар кімнати, яку вони винаймали, заявив, що виставив її на продаж. І їм треба було перечекати, поки йде угода.
Юра вирішив попросити батька, щоб трішки пожити у нього, все одно живе один у трикімнатній квартирі. Відмова батька збентежила Юрка і він уже хотів припинити цю розмову, коли батько продовжив:
— Але ж можете пожити. Лише тихо.
— Дякую, — полегшено видихнув Юра.
Він знав, що батько любить тишу, скупий на слова та емоції. Тому його вимога тиші не викликала в нього подиву.
Юлія це теж знала та прийняла його правила спокійно. До того ж вона була на п’ятому місяці і їй самій хотілося тиші та спокою.
Тільки вона не підозрювала, що в понятті батька тихо повинні поводитися тільки вони. А він у себе вдома.
Прокидався Сергій Васильович о п’ятій ранку і, голосно човгаючи тапками, починав ходити по дому, виконуючи свої ранкові ритуали. Туалет, ванна кімната, кухня.
Кухня, туалет. Туалет, ванна кімната. Ванна кухня.
І в ранковій тиші суцільне — шарк, шарк, шарк … Бабах! (щось упало) “Дідько!”. І знову — шарк, шарк, шарк. Бабах!
Те, що в хаті ще сплять, люди його мало хвилювало. Він у себе вдома.
А кому не подобається — може йти, він нікого не кликав. Крім ранкового човгання і гуркоту, він намагався контролювати всі дії сина та невістки.
ТБ після 9 вечора не дивитися — його дратує шум, їжу не смажити — його дратують запахи, світло і воду економити — він не багатий.
Так тривало тиждень, доки Юлія не лягла до лікарні. Яке було її здивування, коли за два дні до лікарні прийшов свекр і приніс фрукти.
— Дитині вітаміни потрібні, — з суворим виглядом простяг пакет свекр.
— Дякую, Сергію Васильовичу, — подякувала Юлія.
— Угу, — кивнув свекр. — Ну, я пішов. Слухай лікаря.
— Добре, — посміхнулася Юля. — До побачення.
Після виписки Юлі свекр також вставав о п’ятій ранку, тільки човгати і шуміти намагався тихіше. Навіть намагався виявити турботу. Як міг.
Наприклад, із суворим виглядом покликати снідати або мовчки відібрати ганчірку і самому помити підлогу. Тому що у її положенні треба більше відпочивати.
Квартиру купили лише за три місяці. Батько наполяг на ремонті у новій квартирі, перш ніж заселитися.
Юлія народила, коли ремонт був у розпалі і їй з дитиною довелося знову повернутися в квартиру свекра. Свекруха та її батьки відвідали їх кілька разів після виписки, але свекр завжди вдавав, що гостям він не радий.
Натомість радий був онучці. Дивлячись на неї, на суворому обличчі свекра завжди з’являлася посмішка. Він був готовий захистити її від усього світу, в якому бачив загрозу для його маленької дівчинки.
Щоранку він забирав маленьку Христину, даючи можливість виспатися Юлії після безсонної ночі. Він навіть навчився міняти памперси.
І коли настав час переїжджати їм у свою квартиру, Сергій Васильович, витираючи скупу чоловічу сльозу, із суворим виглядом сказав:
— Молоді ви ще, щоб однією з маленькою дитиною жити. У мене поки що живіть.
Недовго. Поки Христина заміж не вийде.
Юра з Юлією здивовано переглянулись.
А Сергій Васильович, відвернувшись, додав:
— Це все стареча сентиментальність, будь вона недобре. Чого варте? Давайте сюди Христину та йдіть речі розбирати.
Встигнете ще переїхати. Юра з Юлією думали, що батько чекає, коли вони нарешті з’їдуть, а тут така справа…
Залишалося тільки дивуватися змінам, що сталися з суворим нелюдним батьком. І вони вирішили залишитись. Все-таки добре, коли є дідусь.
А Сергій Васильович з розчуленням сюсюкав з онукою і був щасливий, що в його житті з’явилася найулюбленіша і найдорожча лбдина.
