— Тетянко, ти в мене просто дружина-віртуоз, – Сашко відсунув тарілку і, сито посміхаючись, відкинувся на спинку стільця. – Я, якщо чесно, абсолютно непристойно об’ївся. Дуже смачно!
— А ще я на всі руки майстер і дуже турботлива. Он, Скажений Огірок підтвердить, – Таня погладила руду, вгодовану таксу. – І, може, я не найкрасивіша, але зате жінка з великою харизмою.
Саша милостиво кивнув. А Таня злегка засмутилася. Так хотілося, щоб чоловік хоч зрідка посперечався: «Та не вигадуй, Танюхо, ти красива!» Збрехав би, звісно, але зате Тані було б приємно.
У Тетяни були всі шанси вирости затюканою сірою мишкою. У всякому разі, її мама над цим старанно працювала.
— Ох, Танько, ну ти ж вилитий батько. Фігура квадратна, плечі широкі, ноги короткі. Та й личко, ти вже не ображайся… От нема за що зачепитися! Може, макіяжик? – Катерина Іванівна бралася за палетку.
Засмучена Таня не пручалася. Сподівалася, а раптом і справді допоможе.
— Ні, так ще гірше! – руйнувала надії доньки Катерина Іванівна, роздивляючись результат своєї праці.
Таня злилася і йшла у ванну, щоб змити косметику. А потім похмуро вивчала своє відображення в дзеркалі, показувала йому язик і повідомляла:
— Страшна ти, Танько. І нічого з цим не поробиш. Але що ж тепер, не жити? Та ні за що! У житті, як каже тато, головне – мізки!
Батько розлучився з матір’ю давно. Таня його розуміла: нецікаво з такою, як мама. У неї ж у голові тільки вбрання, «макіяжики» і плітки.
— Тетянко, ти вибач, але ми з твоєю матір’ю абсолютно різні люди. Той рідкісний випадок, коли «не зійшлися характерами» зовсім не відмовка, а справжнісінька причина розлучення, – говорив Тані батько. – Але ти – моя улюблена донька. Тому завжди радий бачити. Приходь у будь-який час.
І Таня приходила. Може, саме це й урятувало її від комплексу неповноцінності.
Батько вчив її всього: від ремонту розеток до готування. Щоправда, ось до спілкування з чоловіками він Таню не підготував. У цьому плані пізнання Татянки були куцими, почерпнутими з хвалькуватих розповідей мами і легких невибагливих романів.
— Тетянко, чоловіки кохають очима, тому я так за тебе і переживаю, – одного разу сказала Катерина Іванівна доньці, яка подорослішала. – Ти ж абсолютно не вмієш себе подати. Нуль косметики, штани якісь безглузді, стрижка ця… Ну некрасиво ж! Не віриш моєму досвіду, почитай книжки про кохання, ось хоч цю.
Катерина Іванівна кораловим нігтиком посунула до доньки по столу книжечку. «Палке кохання» значилося на обкладинці, під написом красувалася довгонога дівчина з пухкими яскраво-червоними губами в обіймах солодкуватого чорнявого красеня.
— Мамо, але це ж вигадки! Таке читати – себе не поважати. Це ж для тіток з інтелектом, як у ляльки, – Таня гидливо відштовхнула книжку.
— А ти через силу, як ліки, – маминими зусиллями книжка повернулася на місце. – Ох уже цей твій інтелект! Чоловіки не люблять дуже розумних. А тут якраз описано, що потрібно робити, щоб бути бажаною.
Таня подужала пару-трійку подібних романів. «Яка ж солодка нісенітниця! І скрізь одне й те саме. Гарненька дурепа і брутальний, забезпечений мужик, який падає в кінці до її ніг. Невже в житті так буває?» – думала Таня. А потім дивилася на маму, яка наводила марафет перед дзеркалом і розуміла: буває. Адже навіть її розумний тато свого часу не встояв перед довгими маминими ногами.
Тож, схоже, у Тані не було жодних шансів створити сім’ю. І тоді вона завела собаку.
Нещодавно вона стала жити окремо від мами. Та згнітивши серце погодилася розміняти їхню спільну трикімнатну квартиру. Розуміла, що з дорослою донькою у квартирі вони не уживуться. Тато допоміг, і в Тетяни утворилася цілком гідна однокімнатна квартира.
Тоді вона і купила Скаженого Огірка. Рудий такс псом був серйозним, з характером. Тому Таня вважала своїм обов’язком займатися з ним. Адже невихована такса – це руйнівний жах. На майданчику вона познайомилася з Матвієм Петровичем і його Кабачком, чорним побратимом Скаженого Огірка. Гуляли вони тепер разом.
— Ходімо, Тетянко, наш «город» провітримо, – жартував Матвій Петрович.
І вони вирушали в дорогу парком. Город: Кабачок зі Скаженим Огірком бігли попереду. А Таня з Матвієм Петровичем ішли слідом і розмовляли.
— Ви, Таню, дуже цікава співрозмовниця, – частенько хвалив її Матвій Петрович. – Вже, повірте мені. Пощастить вашому чоловікові, з такою дружиною, як ви, просто неможливо засумувати!
Тані було приємно і сумно від його похвали. Де ж узяти цього чоловіка? Адже молоді чоловіки, як і припускала мама, на Таню або дивилися, як на «свого хлопця», або не дивилися зовсім. Пошукати, чи що, серед ровесників Матвія Петровича? Він, звісно, старший, але хіба п’ятнадцятирічна різниця у віці – перепона для справжнього кохання?
Але подивитися в бік старшого покоління Таня не встигла. У них у відділі з’явився новий співробітник, Олександр. Був він трохи старший за Таню, років тридцяти, симпатичний, гуморний, не дурний. Вони з Танею подружилися. І це було не дивно, Таню в рекламному відділі цінували. Дивно було інше – з часом їхня дружба переросла в повноцінний роман.
«Ну невже мені зустрівся той, хто не зациклений на довгих ногах, губах, схожих на пельмені, і осиній талії? Хто цінує розум і харизму?» – раділа Таня. І коли через півроку зустрічей, розмов, обідів і вечерь Сашко запропонував їй одружитися, вона, звісно, погодилася.
Потекло розмірене спокійне життя. Саша частенько хвалив дружину: за смачне готування, золоті руки, розумні промови… І ніколи – за красу. Таня засмучувалася, але не сильно. «Сашко мене цінує і любить. Просто не бреше про те, чого немає!» – втішала вона себе. Але один вечір усе змінив.
До Сашка тоді приїхав у гості друг дитинства, Олексій. І зазвичай непитущий Сашко на радощах перебрав. Таня залишила чоловіків бенкетувати далі, а сама покликала Огірочка і пішла спати.
— Хлопці, поводьтеся пристойно, – пожартувала вона. – На добраніч.
— Тетянко, я тебе благаю, коли я поводився непристойно, – гикав Сашко. – Ще крапельку посидимо і теж на бокову.
Уночі Таня прокинулася, чоловіка поруч не було. Зате з кухні чулося бурмотіння. «Нічого собі крапельку», – глянула на годинник Таня. І вирішила прогулятися в туалет. Огірочок, який зайняв місце Сашка, невдоволено забурчав.
— Тихо, зараз прийду, – пошепки пообіцяла Таня, – А може, і Сашка прижену, ти готуйся рухатися.
Скажений Огірок глибше закопався в ковдру. Немов відчув, що рухатися йому сьогодні не доведеться.
— … Та ти не ображайся, Саньку, – почула Таня, вийшовши в коридор. – Дружина в тебе готує добре, і господиня, схоже, чудова. Тільки аж надто вона… непоказна. Ти в молодості інших любив.
— Бовдур ти, Льоха, – відгукнувся Сашко. – Ось тому Таньку і вибрав, що з цими «іншими» не життя, а стрес один. Олену пам’ятаєш? Ноги від корінних зубів, фігура така, що на вулиці всі оберталися. І що? Зраджувала мене направо й наліво!
— Так… Ну Лєнка в тебе та ще… А Оля?
— Та нічим не краща за твою Олю. Мені мізки півроку робила, а тільки-но на обрії замаячив старий гаманець на ніжках, хвостом махнула й пішла, – Сашко помовчав, очевидно, згадував своїх легковажних подружок, а потім резюмував: – Тож ліпше така, як Танюха! Не зрадить, бо, сам кажеш, непоказна. Зате, господиня відмінна, та й мізки на місці.
— Ну спасибі, Сашо, – Таня увійшла на кухню.
— Ой, – Сашко ніяково замовк. – Ми тебе розбудили?
— Я, мабуть, спати, – Льоха вважав за краще ретируватися.
— Я-то дурна, думала, що в нас сім’я. Взаємоповага, почуття. А виявляється, я просто зручна Танька, яка добре готує і не зраджує! – Таня дивилася на Сашка, той потихеньку приходив до тями.
— Таня, ну, вибач. Наговорив нісенітниці всякої…
— Та ні, Сашо, що у тверезого в голові, то у п’яного на язиці. Народна мудрість! Адже я теж не дерев’яна, бачила, що як дружина я тебе начебто влаштовую, а от як жінка – не дуже. Щоправда, гнала від себе ці думки. Дуже вже хотілося відчувати себе коханою. Ну та все життя із заплющеними очима не проживеш. Сьогодні спиш на кріслі, а завтра забирай свої лахи, друга дитинства і чеши звідси. Квартира моя, дітей у нас немає. Розлучимося і підемо кожен своїм шляхом. Не хочу я більше грати роль непоказної господині.
Коли Таня прокинулася, ні Сашка, ні Олексія вже не було. Вона зварила собі каву, насипала сніданок у миску Огірка. На душі було нудно. «Ех, яка ж я дурна баба, незважаючи на весь свій айк’ю, – з досадою думала Таня. – Адже розуміла все, тільки вірити не бажала!»
Вона подивилася на годинник. Сьома ранку. Батькові, чи що, зателефонувати, поплакатися? Зарано, напевно. Матері взагалі таке краще не розповідати. Почнеться: «А я тобі казала!»
— Огірочок, доїв? Підемо погуляємо. Твоїй дурній господині треба провітритися, – покликала вона.
Скажений Огірок з готовністю побіг до дверей.
Вони йшли в ранковому тумані. Таня сумувала, Огірок перебирав короткими лапами поруч. Раптом когось відчув і рвонув, натягнувши повідець.
— Привіт-привіт, рудий! – пролунав голос Матвія Петровича. – Здрастуйте, Танечко. А чого зранку в такому мінорі? Трапилося що?
І Таня, несподівано для себе, почала розповідати. Дуже вже хотілося виговоритися, виплеснути образу на вологий асфальт і забути про неї.
Матвій Петрович слухав, не перебивав, іноді хитав головою.
— Дурень ваш чоловік, якщо дозволите! Дурень! Далі свого носа не бачить! – сказав він, коли Таня закінчила.
— Та ні, просто звичайний мужик. Мама мене з дитинства попереджала, що чоловіки люблять очима. А на що тут дивитися? – Таня повернулася навколо своєї осі.
— Ні вже, дозвольте! А душа, розум, інтелект, внутрішнє світло? У моєї покійної дружини це було, і у вас є! Я знаю, про що говорю! – кип’ятився Матвій Петрович. – Адже він із вами не один день прожив, а розгледіти всього цього не зміг. «Непоказна» – це ж треба таке ляпнути!
Таня тільки плечима знизала. Може, і не потрібна нікому ця сама ефемерна душа. А ось довгі ноги і губки бантиком дуже навіть затребувані.
— Тетянко, я розумію, що вам зараз не до чоловічої статі. Але якщо вам потрібен друг, то я весь ваш! – Матвій Петрович легенько стукнув себе кулаком у груди.
— Дякую. Друг мені точно знадобиться.
Їхній «город» тим часом уже встиг утекти в туман. Таня взяла Матвія Петровича під руку, і вони пішли шукати своїх такс.
Тато, дізнавшись про розлучення, обізвав Сашка бовдуром. І Таня була з ним згодна. Мама, передбачувано, повідомила, що Таня винна сама. Тетяна не стала з нею сперечатися. Огірочок, здавалося, тільки зрадів, що Саша звільнив місце в ліжку для нього. І тепер щоночі спав на його подушці, щоб господиня не почувалася самотньою. Таня була йому вдячна.
Вранці вони йшли гуляти і незмінно зустрічалися з Матвієм Петровичем і Кабачком. Таня звикла до їхніх неспішних розмов і довгих прогулянок. Вона зовсім перестала думати про чоловіка, коли Матвій Петрович її здивував.
— Таня, ви, заради Бога, тільки не подумайте, що я збожеволів. Або що мене там який-небудь біс у ребро штовхнув. Це все якось природно сталося. Я багато думав… – Матвій Петрович зніяковів. – Я, схоже, вас люблю. У моєму віці, напевно, це має смішний вигляд. Мужику під пʼятдесят, а він червоніє, блідне і щось про кохання лепече. Але я б хотів, щоб ви стали моєю дружиною. Старомодно пропоную вам руку і серце.
Таня зупинилася. Потрібні слова не йшли в голову. Ображати Матвія Петровича не хотілося, а відповісти взаємністю вона не могла. Поки не могла.
— Ви вибачте, мене… Тільки не ображайтеся. Я не вважаю це смішним або дурним. Тільки от я поки що зовсім не готова до стосунків. І чи буду готова коли-небудь, не знаю. Вже дуже сильно чоловік моє самолюбство штовхнув.
— Таня, я не ваш чоловік. І я буду чекати, скільки потрібно. Я розумію… Ходімо. – Він узяв Таню під руку.
Більше Матвій Петрович не заводив розмов про кохання. Та й узагалі поводився, як раніше, до свого зізнання. А Таню з часом почали мучити сумніви: «Не розбираюся я в чоловіках! От що робити? Начебто й хочеться повірити, а не виходить! Розумом усе розумію, а серце трусить і тремтить».
Батько теж нічого путнього не порадив.
— Танюхо, ну в таких справах вирішувати тільки тобі! Ти сама маєш відчути: твоя це людина чи ні!
— А якщо знову помилюся?
Батько тільки руками розвів. З матір’ю і зовсім розмовляти не варто було. Що вона могла сказати: «Звісно, виходь заміж, годинник цокає, шансів із твоєю зовнішністю мало…» і таке інше.
Залишався тільки один неопитаний експерт: Скажений Огірок.
— Огірочку, хоч ти мені скажи, дати мені Матвію шанс чи ні? Я сама не розумію, як я до нього ставлюся. Спасибі дорогоцінному Саші!
Скажений Огірок підняв брову, побіг у передпокій і приніс рукавичку. Чоловічу, мокру й брудну.
— Це що ще? – здивувалася Таня: начебто в Матвія такі самі.
Огірок гавкнув, потім ткнув рукавичку господині в руку. Точно Матвія рукавичка, он на ярличку написана буква «М». Таня згадала, що сміялася, коли побачила це: «Матвію, ви як у дитячому садку речі підписуєте?». «Та ні, просто в сина такі самі, тільки менші. Сто разів уже плутав, коли до нього в гості приходив. Схоплю, а потім на вулиці рука не лізе. Ось і підписав!» – пояснив Матвій.
— Я тебе, схоже, зрозуміла. Ти мені так вишукано пропонуєш прийняти Матвієву пропозицію руки, а заразом і серця, – усміхнулася Таня псові. – І рукавичку для цього свиснув. Матвій, напевно, впустив на прогулянці. А ти упер, звідник рудий. Гаразд, я думаю, варто дати нам шанс.
Матвій Петрович зрадів, коли Таня вручила йому рукавичку і сказала:
— Мені тут дехто допоміг прийняти рішення. Не можна все життя боятися. Потрібно пробувати нове. Давайте ризикнемо, а раптом із нашої дружби щось більше виросте.
І вони спробували. Поки що обережно, не поспішаючи. Напевно, у них усе вийде. У всякому разі вони в це вірять. Та й Скажений Огірок із Кабачком теж.
