Я перебуваю між двома вогнями. З одного боку, я одинока мати з маленькою дочкою. Їй потрібне гарне виховання, величезна кількість уваги та дитинство.
З іншого боку, у мене є старенький вітчим, якому 84 роки і який живе в похилому будинку в селі. Свого справжнього батька я не пам’ятаю.
Лише іноді невиразно пригадую, що мама молода завжди була сумною і напруженою. Тато сильно ображав маму.
Про це я дізналася вже коли була дорослою дівчиною. Чому не раніше?
Коли мені було 8 років, а старшому братові 12, батько пішов із дому. Не взяв із собою нічого, просто зник.
Через два роки мати зустріла іншого чоловіка і полюбила його всім серцем. Я пам’ятаю його, незнайомця, з вусами та в широких штанях із товстої тканини.
Спочатку ми з братом ставилися до цієї людини дуже обережно, навіть вороже, воно і зрозуміло чому. Однак, як виявилося потім, дядько Юрко не був поганою людиною.
Оскільки мама любила його по-справжньому, а він, у свою чергу, і її, не треба говорити, що в будинку нарешті запанувала тиша. Вони приходили тільки ввечері з роботи і займалися справами по господарству.
Дядько Юрко любив туристичні походи і часто вибирався з братом у ліс, на природу. Він навчив того багатьом навичкам, подарував ножик і новенький компас.
Таким чином, дядька Юрка полюбили всі. А ось я чомусь не змогла.
Можливо, тому що мені були не цікаві кудись походи. А можливо, через мій вік я просто не хотіла змін.
Усі це бачили, але мовчали. Через деякий час брат поїхав вчитися, а потім він виїхав за кордон назавжди. Зараз маю три племінниці, з якими ми часто спілкуємося по Інтернету.
Їхній тато непогано влаштувався і може собі багато чого дозволити. А тепер про сумне.
Коли моєї мами не стало, я жила в іншому місті. Вони з вітчимом перебралися до села та завели господарство.
Коли мами не стало, це для дядька Юрка стало важким ударом, і з того часу він не міг вставати з ліжка. Дякую сусідам, вони купували йому все, що потрібно, хоч і самим вже по 70 років.
І дякую братові, адже це він пересилав їм гроші. Нещодавно я була в нього.
Що сказати, морок і жах. Будинок зиркнув, але в самому приміщенні чисто.
Ще одна подяка сусідам. Дядько Юрко не встає, але хоч би нічого не болить.
Побачив мене, ледве стримуючи сльози, обійняв. А потім почав проситись до мене жити. І це вже для мене занадто.
Зрозумійте, адже я теж людина непогана. Я хочу, щоб йому було зручно.
Але в мене у квартирі дочка, я працюю. Крім того, мене ще цікавлять чоловіки, в будинок я їх не вожу, проте витрачати весь вільний час на лежачу людину, нехай і не зовсім чужу, я просто не можу.
Ще є брат, який все розуміє і готовий забрати вітчима, але лікарі не дозволяють тривалі переїзди.
Ну, а тепер найголовніше, ми пропонували будинок для людей похилого віку. Почувши таке, дядько Юрко тільки заплакав і відмовився продовжувати розмову.
Такий варіант йому не підходить. Значить, або в мене, або ніяк.
Я не знаю, що і казати, заплуталася. Зараз би мені не завадила добра порада, яка допоможе розібратися в цій непростій ситуації.
