Моя старша сестра у 21 рік почала зустрічатися з одруженим чоловіком, який приїздив до нашого міста у відрядження. Вона бігала до нього в готель на зустрічі, винаймала квартиру, та й у нас іноді він залишався, поки мама ходила в рейс провідницею.
Мені її чоловік не подобався. Мало того, що одружений, так ще й хамуватий, грубіянив мені, дитині, виганяв із дому, поки вони розважалися.
А сестра аж мліла від одного його виду. 4 роки він її так мучив, поки вона не дізналася, що чекає дитину! Він пообіцяв їй, що все буде добре, але потім зник, тільки гроші залишив, якісь жалюгідні копійки.
Сестра дуже переймалася і плакала, намагалася його розшукати, але марно. З’явився син, але вона якось не дуже хотіла поратися з дитиною.
Кине малюка на нас із мамою, а сама піде до подружок. Два роки себе за волосся витягала і ніяк не могла.
А коли прийшла до тями, то зрозуміла, що мама вона ніяка, особливих почуттів до дитини немає. Залишилася тільки злість до того чоловіка, за те, що зламав їй долю.
В 30 років вона зрозуміла, що заміж ніхто не кличе. Племінник так і залишився виховуватись у нашої мами, а сестра все шукала своє щастя.
Співмешкала з двома чоловіками. З одним три роки, з другим лише два.
Перший приходив додому тільки в день зарплати сестри, поживе в неї кілька днів, а потім пропадав десь незрозуміло. Другий гуляв і ображав.
Заміж її категорично ніхто не кликав, а для неї це був сильний комплекс неповноцінності. Перестала спілкуватися з подругами і мені навіть заздрила, рідній сестрі (у мене чоловік, двоє дітей та все у нас чудово).
Коли сестрі виповнилося 48 років, вона познайомилася з чоловіком на рік молодшим за себе, і він покликав її заміж. Вирішили цю подію відсвяткувати разом з ювілеєм – п’ятдесятиріччям, якраз була п’ятниця.
Чесно кажучи, ми всі жахнулися від цього нареченого. Він розлучений, двоє дорослих дітей 24 та 19 років (син та дочка),«гордість» батька, які сидять на його шиї, не навчаються і не працюють.
Їхня мати живе десь окремо, вважає, що виростила дітей, можна і на тата зіпхнути. У них свій будинок у передмісті, нічого крутого, на сільський схожий.
Там суцільний безлад. Мабуть, моя сестра їм усім потрібна була, як прислуга.
У чоловіка моєї сестри була головна вимога – щоб дружина не працювала, а була господаркою в будинку. Ну ще б вона працювала!
З ранку господарство (гуси, кури, індики), потім городи, прибирання всього будинку, приготування на всю родину. Відповідно матеріально сестра залежить від чоловіка, який хоч і отримує не дуже багато, але пишається своєю «забезпеченістю».
Сестра обслуговує його дорослих дітей, як маленьких, навіть у їхніх кімнатах прибирає. Дочка постійно хамить, син ледар і нечупара, а їхня мачуха все терпить.
Ось воно – жіноче щастя! Найприкріше, що сестра майже не цікавиться життям рідного сина, все цим «дітям» дістається.
Я цікавилася сестрою, чи щаслива вона тепер, коли вийшла заміж? Вона мені сумно відповідає, що щаслива.
Ну так, волосся під хусткою, балахон на тілі, як стара. Свята у них – це друзі її чоловіка, а вона біля плити.
Тож чи потрібен цей статус, бути заміжньою? Адже я бачу, що від обручки на пальці радості у сестри не побільшало, тільки тяжка праця якась.
