Я заміжня майже чотири роки за людиною, з якою разом майже 10 років (нам обом по 29 років). І мені завжди здавалося, що я ніколи не любила свого чоловіка.
На початку наших відносин він дуже довго до мене залицявся, і я зрештою відповіла йому на його увагу згодою. Хочу також зауважити, що це сталося не без зусиль людей, які мене на той час оточували (друзі, батьки, знайомі).
Усі постійно казали мені, який мій нинішній чоловік чудовий, розумний, а головне, що він мене дуже любить, при цьому вказуючи на мій непростий характер і наголошуючи на моєму невмінні вести себе в суспільстві. Ніхто не вірив у мою здатність самостійно побудувати кар’єру та гідно себе забезпечувати без чоловічої підтримки.
Не дивлячись на те, що мій чоловік дійсно людина дуже хороша і розумна, яка досягла великих успіхів у кар’єрі і забезпечена матеріально, я всі ці 10 років мріяла від нього піти. Подумки завжди готувала план як його залишити, але в силу мого небажання та страху змінювати своє життя, я завжди стримувалась, не знаходячи в собі сил для остаточного розриву стосунків.
Зараз же сталася чергова ситуація, коли я наважилася піти. Але цього разу я, перш ніж наважитись на такий крок, зрадила чоловіку.
При цьому я не приховала факт зради і практично все наше оточення знає про це, поки не знає лише він один. Спалила мости, так би мовити, щоб він не міг мене пробачити через страх бути хлюпиком і підкаблучником в очах рідних та наших спільних знайомих.
Але зараз я починаю думати, що зробила величезну помилку. Що мені не варто було руйнувати все своє життя через швидкоплинне захоплення і бажання (з чоловіком близькісь була дуже рідко і не приносила мені ніякого задоволення).
Я розумію, що не вчинила б так, якби можна було повернути все назад і я була б впевнена, що він ніколи не дізнається про мій вчинок. Я не знаю, що мені робити — мовчки піти чи зізнатися йому та просити вибачення?
Чи дасть він мені другий шанс? Схоже, я остаточно заплуталася у своїх почуттях та бажаннях.
Адже я постійно хотіла піти, і навіть свідомо пішла на зраду, усвідомлюючи те, що це закінчить мої стосунки, а навіть не приховувала від сторонніх спеціально. Чи це в мені прокинувся страх змін і я просто боюся брати повну відповідальність за своє життя у свої руки?
