Одна старенька збирала гроші на похорон. Така в неї була мета життя. Чи має бути в людини мета? От і у Нінель Тимофіївни мета була: накопичити на похорон. Це важко. Якщо, звичайно, похорон хороший.
Адже все дорожчає, а пенсія скромна. Треба відкладати, урізати себе багато в чому. Треба дивитися ціни, рахувати, знімати гроші з картки та ховати під ліжком. Бо банкам Нінель Тимофіївна не довіряла.
Вона сама жила. Дітей не було, не вийшло, хоч дуже хотіла. А чоловіка давно не стало. Але він пішов до іншої сім’ї, там з’явився хлопчик.
І Нінель гірко плакала, переживала, звісно. Але змирилася. Вона взагалі була лагідна і тиха.
Так і доживала свої дні у крихітній квартирці. І мала хобі: збирала на похорон.
Вона якось не замислювалася, що може потрапити до будинку для людей похилого віку. Або у лікарні дожити свої скорботні дні.
Або що чужі люди привласнять гроші, а похороном не будуть перейматися, Вона вірила в краще, у добрий похорон. І приготувала гарні речі, у які її мають одягнути.
Накопичила чимало. Товста котлета грошей! Але треба додавати, ціни зростають! Це добре. Значить, ще треба пожити.
Нінель Тимофіївна пішла на цвинтар, де її колишнього чоловіка поховано. Там місце дуже гарне. У центрі. Сонячний бік. Просторо та гідно!
Нінель із колишнім чоловіком не сварилася. Він залишив квартирку, пішов до тієї жінки з валізкою. Вибачення просив. І потім вітав зі святами, листівки надсилав. А тепер лежить у дуже гарному місці. Навіть завидно. Ось би таке саме купити!
Нінель Тимофіївна сіла на лавочку та милувалася пам’яткою та квітами. Як санаторій прямо. Треба ще накопичити грошей, може, вийде таке ж місце отримати!
Прийшов чоловік середнього віку, зовсім сивий. Стоїть біля пам’ятника та плаче. Хоча радіти треба такому чудовому похованню! Двадцять років минуло. Чого плакати?
Бабуся запитала, чого, мовляв, плачете? Не плачте, будь ласка. У мене душа болить на вас!
А чоловік обтер очі, помітив її і сказав, що це його батько. А плаче він тому, що його син дуже захворів. Але плакати нема де й ніколи, треба шукати гроші на лікування.
Все продано та закладено, а просити не вмію! От і приїхав до тата, до дідуся хлопчика. Поплакати. І допомоги попросити. Тому що в розпачі.
Сів на лавочку поруч із старенькою і все їй розповів. Так буває у горі, тримає людина все в собі. А потім раптом виллє душу незнайомій людині.
То був Костик! Той самий хлопчик, який з’явився у новій родині у невірного чоловіка. П’ятдесят років тому. І в нього хворіє синок.
Чоловік показував фотографії сина, гарний юнак! Навчається на ветеринара, тварин любить, добрий такий. Дивиться, усміхається! Ще не знає, що з ним станеться. Тепер він виглядає зовсім інакше, блідий, худий і лисий.
Нінель Тимофіївна подумала. А потім відважно сказала: Є у мене гроші. На похорон. Я тобі дам, бо я твоя ніби мачуха.
Нерідна мати. А син твій — мій нерідний онук. Так виходить. А яка бабуся онукові не дасть грошей на лікування? Тільки відьма чи злодійка!».
І все вийшло добре. Купили ліки! І Ваня видужав. А Костик трохи не збожеволів від радості. І мама Вані цілувала та обіймала стареньку, ридала від щастя та вдячності.
А Вані нерідна бабуся дуже сподобалася. Рідних уже не було, а тут знайшлася бабуся — та така гарна, добра, любляча!
Нінель Тимофіївна переїхала до хати до пасинка та нерідного онука. Хату вдалося викупити із застави, Костик працював, такий приплив сил відчув. А свою квартирку Нінель здала, тепер знову на похорон збирає. Знову улюбленою справою займається.
Тільки збирати ще довго! І це гаразд. Тому що всі благають добру і лагідну бабусю жити якомога довше. Усі її люблять безмірно. І гроші повернули, як тільки змогли!
Але Нінель Тимофіївна за ці гроші попросила альтанку в саду побудувати. Там чай пити так приємно! А на решту купила Вані стареньку, але гарненьку машину, ось так!
Йому ще рано збирати на похорон, нехай на виклики до кішечок та собачок їздить на машині! А їй треба збирати довго! Значить, не скоро з життя йти, чи правильно?
І ніхто нікого не обдурив і не використав, як не дивно. Навпаки, всі щасливі та добрі один до одного. Так буває з тими, хто зазнав сильних страждань. І зрозумів, що таке лихо. І пам’ятає, що земне життя має кінець.
Можна збирати «на смерть». Тільки не гроші. А добрі справи, якими відчиняються двері від нового життя. Ось тільки це в результаті і потрібно: любов та добрі вчинки…
