Мені завжди подобалися хлопці старші за мене, навіть дорослі, впевнені в собі чоловіки. Але заміж я вийшла за хлопця на три роки молодше за мене.
Зараз навіть не можу сказати, чим він мене привабив. Познайомилися в університеті, я вже була на четвертому курсі, а він лише вступив до навчання.
Мені він одразу не дуже сподобався, але він був такий наполегливий, що я погодилася з ним зустрічатися. Владислав розповідав, що бував із батьками за кордоном, що на нього після закінчення навчання чекає престижна робота, оскільки у батьків хтось із знайомих працює в рекламному агентстві.
Коли я познайомила його зі своєю мамою, батька в мене немає, вона сказала, щоб я не поспішала, а дізналася його краще. Мамі він здався не серйозним і надто балакучим.
Але я казала, що він просто товариський і це не так уже й погано. На останньому курсі він зробив мені пропозицію, я погодилася з умовою, що дітей поки заводити не будемо, хоч він дуже цього хотів.
Мені потрібно було влаштуватися на роботу, а потім уже думати про дітей. Призначили дату і я поринула у передвесільну метушню.
Майже перед самим весіллям з’ясувалося, що його батьки живуть в однокімнатній квартирі, і власного будинку, про який він мені говорив, немає. Отже, і жити нам доведеться на орендованій квартирі або з його батьками.
Але робити вже не було чого, і я заспокоювала себе, що він теж підроблятиме, як обіцяв. Але з університету його відрахували за не відвідуваність, роботи він так і не знайшов, платити за квартиру нема чим і він запропонував жити з його батьками.
Але я відмовилася та переїхала до мами. Він постійно обіцяє, що знайде роботу, і ми знову будемо разом, але я в це не вірю.
У мене таке враження, що він із тих чоловіків, які не дорослішають ніколи. Добре, що ще у нас немає дітей і від нашого розриву постраждаю лише я одна.
