Настала передноворічна метушня, всі кудись поспішають, закуповують продукти візками в супермаркетах, напої, тільки Ангеліна спокійно ходить поміж рядів з продуктами, не поспішаючи розглядає різнокольорові пакунки та обирає фрукти.
А на вулиці теж ажіотаж, особливо в місцях, де продають живі ялинки, багатьом хочеться відчути живий аромат хвої, але Ангеліна щороку вбирає невеличку, штучну ялинку. Не хочеться їй возитися з живою, так, добре, коли справжня лісова красуня у квартирі, запах хвої свіжої, але потім після неї скрізь голки, та й виносити складно.
Ангеліна живе одна, з чоловіком давно розійшлися, точніше він пішов від неї до іншої жінки п’ятнадцять років тому, коли їй було сорок три роки. Донька щойно вийшла заміж і поїхала до чоловіка, Ангеліна залишилася одна у квартирі. Роман просто поставив дружину перед фактом:
— Йду до іншої жінки, і не кажи, що це «біс у ребро» і таке інше, я серйозно полюбив її.
Ангеліну він застав зненацька, вона зовсім не підозрювала чоловіка в зраді, тим більше й не думала, що він піде від неї. Вона була мрійливою жінкою, на життя дивилася крізь рожеві окуляри, але господинею була хорошою, домашньою жінкою, вміла смачно готувати й пекти пироги. У неї була близька подруга Інна, ділова, спритна, і вона завжди спускала на землю Ангеліну, якщо вона раптом замріється:
— Ну що ти, подруго, знову витаєш у хмарах, спустися і співай, ти поговори зі своїм чоловіком, його знову бачили в кафе з іншою жінкою, а ти все – «мій Ромочка, мій Ромочка».
— Інко, що ти таке кажеш, мій Ромочка не здатний на зраду, він завжди спокійний, однолюб, у нас немає скандалів, ніколи мені не висловлює свої невдоволення, у нас все рівно, – усміхаючись відповідала Ангеліна.
— Ну-ну, ніколи ти мене не слухаєш, зніми свої рожеві окуляри, вони тобі заважають, не можна в наш час дивитися на все в рожевому кольорі, наше життя сповнене несподіванок, – рішуче говорила їй Інна. Але Ангеліна завжди про всіх думала добре.
Коли Роман збирав речі, Ангеліна плакала:
— Ромочко, коли ж ти встиг покохати іншу, все у нас було добре, єдине, що ти став затримуватися на роботі, але я не думала, що це через неї.
— А ти ніколи не думаєш нічого поганого, у тебе все завжди добре, ось і отримуєш. Ти що, не відчуваєш, я до тебе ставлюся прохолодно, як жінка ти вже мене не дуже цікавиш, живу з тобою за інерцією, – Роман жорстоко бив її словами.
Ангеліна пішла в іншу кімнату:
— Як права моя подруга, адже попереджала вона мене, ось і чоловік каже, що я не така, як усі. Думаю завжди про всіх добре, а все-таки виявляється життя таке жорстоке, і чоловік, з яким прожили двадцять один рік, виявився теж жорстоким. Але ж я цього в ньому не помічала.
Роман зібрав речі, відчинив двері в кімнату:
— Прощавай, дружино, квартиру залишаю тобі і доньці, хіба мало, що в неї там у житті трапиться, бажаю щастя тобі.
Він пішов тихо і спокійно, Ангеліна була йому вдячна, що залишив двокімнатну квартиру, і почалося її самотнє життя. Приїжджала подруга часто, хоч вона і заміжня, але все встигала, зупиняла Ангеліну, не давала їй страждати, витягала її в кінотеатр, на прогулянки, і поступово життя її налагодилося. Донька з чоловіком провідували, привозили онуку, вона для них пекла свої чудові й смачні пироги.
Вона звиклася зі своєю самотністю, заміж більше не хотіла, хоч Інна їй і пропонувала познайомити з хорошим чоловіком, але Ангеліні було комфортно одній. Чоловіка свого колишнього вона жодного разу не зустрічала, хоч і живуть в одному місті, але в різних районах.
Ось і зараз, напередодні Нового року, вона ходила по магазинах, купила подарунки своїм, особливо онучку хочеться порадувати, вона вже майже доросла. Подругу Інну теж не забула, додому купила фрукти, яблука, мандарини, ще дещо, ігристе про всяк випадок. Вона Новий рік завжди зустрічає одна, подивиться трохи новорічну програму, і лягає спати. Це потім до неї можуть діти приїхати, або вона до них, подруга теж потім може заскочити.
Ангеліна ялинку вбрала три дні тому, сьогодні тридцять перше грудня, скоро шоста вечора, вона поставила на стіл фрукти, цукерки, приготувала два салати, поки що стоять у холодильнику, зробила нарізки, всього потроху, одній-то скільки потрібно? Зробила кілька бутербродів із червоною ікрою, вона дотримується приказки: «Як зустрінеш Новий рік, так і весь рік будеш жити». Ось Ангеліна старається на кожен Новий рік, щоб стіл був накритий смаколиками, гарно сервірований, незважаючи на те, що вона одна за нього сідає.
О восьмій годині вечора пролунав дзвінок у двері:
— Хто б це міг прийти, я нікого не чекаю, дивно?
Вона відчинила двері і не повірила своїм очам, за дверима стояв із букетом квітів її колишній чоловік Роман. Вона спочатку сторопіла, почувши його тихий голос:
— Здрастуй, Ліно, можна увійти?
Ангеліна відступила вбік, він увійшов, простягнув їй квіти:
— З прийдешнім Новим роком, бажаю тобі гарного настрою і щастя.
— Дякую, і тебе теж, а ти як тут? Чому прийшов? Що ти хотів? Чому ти один? – трохи оговтавшись, вона ставила йому запитання.
А Роман тупцював у коридорі. Він постарів, практично весь сивий, на це одразу звернула увагу вона, йому шістдесят один рік, очі тьмяні, але чисто поголений і чисто одягнений, потім вона зовсім отямилася:
— Проходь, якщо не поспішаєш, роздягайся там у коридорі, і проходь.
Роман увійшов до кімнати, окинув поглядом квартиру, зауважив, що все стало по-іншому, ремонт, меблі інші, затишно і пахне пирогами, які він раніше любив. Він скучив за запахом її пирогів і тортів, у цьому вона майстриня.
Сиділи навпроти один одного, Роман відповідав на її запитання, розповідав про життя:
— Я живу один уже років п’ять, вона від мене пішла до іншого, знайшла молодшого, з грошима, я живу у квартирі матері, її не стало близько чотирьох років тому.
Він свідомо не називав на ім’я ту, іншу жінку, до якої колись пішов від дружини, мабуть думав, що Ангеліні неприємно чути, але вона все давно йому пробачила, і десь навіть вигороджувала перед собою його.
— Після розлучення з тобою, я більше не одружився, жили так, без штампа в паспорті, їй це не потрібно було. Я дуже сумую за донькою, адже я з нею бачився всього кілька разів, не хоче вона зі мною зустрічатися, не пробачила мене, хоч я і просив у неї пробачення. Ну що це я все про себе, а як ти, розкажи про себе? – схаменувся Роман.
— А що я, у мене все добре, давно прийшла до тями, змирилася з самотністю, заміж більше не хотіла, – спокійно розповідала вона.
Вони сидів і говорили, потім Ангеліна раптом схаменулася:
— Ой, Рома, а ти коли йдеш, а то мені потрібно стіл накрити, час уже одинадцята година? Скоро настане Новий рік.
— Ангеліно, а можна я з тобою зустріну Новий рік? Я тому й прийшов, я вже давно, періодично приходжу до будинку, просто не хотів, щоб ти мене бачила, вже близько року я здалеку спостерігаю за твоїм життям, – чесно і відверто зізнався колишній чоловік.
— Та будь ласка, залишайся, разом зустрінемо Новий рік, поїсти я приготувала, давай накривати стіл.
Роман схопився, метушливо пішов на кухню допомогти принести тарілки і все інше. О дванадцятій годині Ангеліна з Романом підняли кришталеві фужери, зустріли Новий рік. Вона зазначила про себе, що Роман ледь не розплакався, ледве стримав у собі сльози, і відвернувшись на секунду витер очі.
Ангеліна вирішила, якщо Роман попросить її залишитися з нею, вона скоріше за все дозволить. Їй шкода його, він один, вона знає, що таке самотність, але жінці легше. А Роман, ніби відчув, про що вона подумала, сказав:
— Ангеліно, пробач мене, пробач, що я пішов від тебе, мене життя покарало, бумеранг повернувся, та я й знав про це, знав, що колись це трапиться. Шкода тільки, що я про це не думав у той час, коли йшов від тебе. Звісно, тоді я зовсім про інше думав, не вистачало мені мудрості й розуму, пішов від рідної дружини, чого шукав на стороні?
Вона довго мовчала, боролася сама з собою, але її доброта і жалість узяла гору:
— Я пробачила давно тебе, бо треба прощати, так легше жити, коли не тримаєш зла в собі, але я ніколи не думала, що ти повернешся. Залишайся, почнемо все спочатку, тепер уже пенсіонери обидва, дбатимемо одне про одного, і я думаю, що донька зрадіє.
Роман все-таки не витримав, сльоза покотилася по його щоці, він обійняв дружину:
— Спасибі рідна, спасибі, що ти мене пробачила, виходь знову за мене заміж?
Коли донька з сім’єю першого січня приїхали привітати Ангеліну, вони здивувалися, побачивши, що двері їм відчинив Роман, і нічого не розуміючи, дивилися запитально на неї:
— Так, діти, з Новим роком, а ми з батьком зустрічали Новий рік, і ось вирішили з цього року разом продовжувати наше життя.
— Матусю, тату, я дуже рада за вас, я ж тебе теж пробачила, тату, але не показувала виду, прикро було за маму, – радісно обійняла їхня донька, і всі весело вітали одне одного з Новим роком і новим щастям.
Рада за подругу була й Інна, вона прямо так і заявила:
— Ну і слава Богу, подруго, тепер і ти не одна, я знала, що це колись станеться, повернеться до тебе твій благовірний, а ти обов’язково його пробачиш.
Роман з Ангеліною прожили три з половиною роки, і він раптово пішов, він ніколи не скаржився на серце, але виявляється, вже давно здоров’я в нього було не в порядку, просто не хотів засмучувати дружину. Мабуть, у неї така доля, жити на самоті.
