Сиджу в декретній відпустці вдома з маленькими дітьми (синові чотири роки, а доньці всього півтора) і дуже втомлююся від цього, ніякої допомоги ні від кого немає. Чоловік працює ночами, він водій і у вихованні не бере участі, хоче вдень поспати і щоб йому ніхто не заважав.
Я маю з усім сама справлятися. На роботу вийти не можу, бо з різних причин не виходить віддати дітей у садок, а на няню потрібні гроші, яких важко вистачає на сім’ю.
Донька вже навчилася ходити і лізе скрізь: то з шафи все витягне, то кішку за хвіст тягає, поки та не дряпне і доводиться довго заспокоювати. Все їй потрібно, я іноді не можу за нею стежити.
А ще й синові треба приділити увагу, і приготувати, і випрати. Діти дуже активні і поки зберу їх на прогулянку, то вже так втомлююся, що нема сил кудись ще йти.
Мама приїжджала лише на два тижні. Живе в іншому місті та ще працює, не може допомогти більше.
Говорила, щоб я приїхала до неї з дітьми хоч на місяць, все одно було б легше, але чоловік проти цього не хоче один залишатися вдома без нас. Скільки разів просила чоловіка поміняти роботу і бути з сім’єю хоча б у вихідні, але марно.
Він каже, що не так просто знайти нове місце роботи, а жити в цей час за щось потрібно. Але я бачу, що його якраз влаштовує все, як є.
Прийшов додому поїв, поспав і знову на роботу, ні за що не думаючи, і нічого не роблячи вдома. Навіть із дітьми на прогулянку за весь час виходив лише кілька разів.
Коли я скаржуся в черговий раз, що мені важко з дітьми, чоловік радить почитати книги з виховання дітей і правильно розподіляти свій час. Від цього мені ще прикро стає і що мені робити, я не знаю, я просто дуже втомилася від усього цього.
