Я непогано заробляю і неабияку суму із задоволенням вкладаю в свій будинок, який сама збудувала, щоб він був гарний і світлий. Та й побутові «дрібниці» у вигляді комунальних платежів, ремонту, продукти, побутова хімія та інше — все це вартує грошей.
Хлопець жив зі мною кілька років. Я намагалася йому боязко натякати на те, що було б гарно, якби він фінансово брав участь у всій цій затишній атмосфері, а не тільки мив посуд після вечері. Усі його внески полягали в тому, що він іноді приносив бюджетне ігристе тощо «цукерки-букети» для романтичних вечорів. Але це, звісно, не щодня.
А чим довше коханий чоловік сидить на шиї і нічого не робить, тим менше у жінок виникає потреба проводити з ним романтичні вечори – тут фрукти безсилі. За кілька років він ніяк не міг знайти роботу до душі і дуже страждав від цього, намагався одразу свій бізнес відкрити, відчайдушно щось робив, але досвіду не вистачало.
І одного разу я зібралася з думками і попросила хлопця рішуче знайти стабільний заробіток на кожен день, а пошуками себе займатися у вільний час. Завела мова про дитину, про те, що я на якийсь час не зможу через це працювати.
Оскільки житло будувала для себе однієї, воно не вмістило б велику сім’ю з дітьми, порушила питання про можливе розширення, але вже не за мій рахунок. І мене одразу звинуватили у найстрашнішій меркантильності.
Від такого повороту подій мені здали нерви, довелося попросити покинути приміщення. Хлопець не тільки не розумів, що жив за мій рахунок.
Він взагалі вважав, що ніколи ні за чий рахунок ніде не жив, тому що до мене жив тільки з мамою. Вона утримувала їх і ніяких обов’язків не покладала (пропилососити килим раз на тиждень я не вважаю навантаженням).
Висновок такий, що потрібно навчитися розпізнавати заздалегідь альфонсів. Вони іноді дуже мило маскуються під багатообіцяючих геніїв із великим потенціалом.
Ось тоді і думаєш, звичайно ж, я допоможу своєму коханому у скрутну хвилину, підставлю плече, надихну, поверну віру в себе, нагодую і обігрію, але важливо, щоб ці хвилини не перейшли в рік. До того ж, весь цей час ми були одружені, чим він мене і дорікав іноді.
Мовляв, ти не вірила, що я до тебе серйозно ставлюся, але ж я сходив з тобою в загс, що ж ти ще від мене хочеш, стерво меркантильне. А мені і саме весілля було неприємно згадувати, яке я оплачувала сама ж у результаті, ніби не заміж виходила, а щось ганебне офіційно реєструвала.
