— Ірино, та я ж пожартував! – це була улюблена фраза свекра.
Так уже повелося в сім’ї Ірини, що свекор зі свекрухою вважають її абсолютно «ніжною»у всіх розуміннях цього слова, оскільки їхніх поганих жартів вона нібито не розуміє і особливо не намагається з ними поріднитися. Вона не змогла знайти, та й не намагалася знайти спільної мови з батьками чоловіка. Вони звикли виправдовувати свою поведінку тим, що вже літні, з розряду “люди похилого віку, що діти”.
Свекор Антон Павлович вже як пожартує, так хоч стій, хоч падай, у нього все плавно, граючись переходить в образи. Ірину його підколки ображали. І в неї не виникало бажання потім ще й усміхатися при зустрічі. Тому свекор її не злюбив, адже невістка нібито не хотіла підтримувати розслаблену атмосферу, коли в них намічалися посиденьки з сім’єю – так він сказав синові.
Майбутній чоловік на цю ситуацію спочатку ніяк не реагував.
Дівчина не дуже хотіла знайомитися з батьками майбутнього чоловіка, оскільки приблизно з розповідей знала, на що вони здатні. Але справжнє знайомство привело її в шоковий стан. Вона не очікувала, що до нареченої, яку вони навіть толком не знали, можна так ставитися. Адже вважається, що діти – повне відображення батьків, тому нібито за батьком чоловіка можна зрозуміти, яким чоловік буде в старості.
— Я подумав, син друга привів, а це, виявилося, що наречена така, – уже під час першого погляду на Ірину свекор вирішив, що її коротка стрижка явно хлопчача. Антон Павлович після цієї фрази засміявся так, що всім стало не по собі.
Загалом дівчина мала дуже жіночний вигляд: в ошатній сукні, з укладкою, з макіяжем. Не дуже ясно було в той момент, у кого Сергій такий вийшов, але за характером він дуже відрізнявся від своїх невихованих батьків, ніколи не дозволяв собі таких «жартів».
— Що ви собі дозволяєте, Антоне Павловичу? Зараз начебто багато дівчат ходять із короткими стрижками, і їх із цієї причини ніхто хлопчиками не називає, – відрізала невістка.
— А я не звик, можливо, до такого. Та годі тобі, я пожартував, не ображайся, Ірин, – продовжив майбутній свекор.
Ірина не дуже була в захваті від такого привітання, адже вона очікувала, що все буде набагато культурніше, довго збиралася на зустріч. Мама нареченого теж не пасла задніх, огріла чоловіка нібито на покарання долонькою, але сміялася так, що стіни тряслися. Ось тут Сергій відреагував дуже бурхливо, сказав, щоб вони зав’язували підколювати, адже не вдома перебувають, не всі зрозуміють такий гумор.
— Ти вважаєш, що це гумор такий? – не витримала невістка.
— Вибач, я не те мав на увазі, – насупився Сергій.
Ірина того дня залишилася на зустрічі й немов остовпіла від шоку, навіть рухи всі були автоматичні. Відповідала на запитання теж механічно. Щоправда, просиділи молоді з батьками лише одну годину. Ірина не витримала і під приводом того, що в неї живіт заболів, відлучилася до вбиральні, написала чоловікові смс-ку, що хоче додому. І вони поїхали.
Сергієві було шкода наречену, бо він сам за все життя не до кінця зміг звикнути до батьківських жартів.
— Сподіваюся, тепер ти розумієш, з якої причини я так довго не хотів знайомити тебе з мамою і татом, – засмученим голосом промовив Сергій.
Щоправда, Ірина чула багато хорошого про свекрів. Вони завжди допомагали синові грошима, особливо, коли він сам вступив до університету, а потім коли облаштовувався в столиці. Але ось жарти його батька ніхто спокійно не витримував. Але вона порахувала, що один раз на два місяці, щоб не ображати коханого, вона зможе витримувати подібні зустрічі з посиденьками. Як же вона помилялася.
— Я ж із тобою збираюся жити, – проворкувала дівчина, прибираючи з обличчя коротке пасмо волосся. Треба сказати, вона була дуже миловидна. Об’єктивно вона зовсім не була схожа на хлопчика. Мабуть, майбутній свекор за допомогою гумору компенсував якісь свої недоліки і комплекси.
Ірина думала про те, як же відбуватиметься їхнє весілля, адже вже було вирішено наперед, що батьки з обох сторін будуть присутні. Молоді боялися, що батько Сергія зіпсує все свято. Але він жодного разу не пожартував зло ні на урочистостях, ні на застіллі, не напився.
— Можливо, він змінився? Адже раніше ніхто йому не робив зауважень, – запитала в чоловіка дівчина.
— Не думаю, мій батько як скаже, так відріже, нікого не соромиться. Просто я попросив його притримати язик, – вимовив чоловік.
Тут Сергій дізнався, що його дружина вже носить дитину. І вона протягом трьох місяців не бачилася з його батьками. То один раз захворіла, то їхала відпочивати з подругою. Загалом, не до них було якось. Чоловік приїжджав до мами і тата, передавав соління дружині. Ніхто більше не жартував над невісткою. Ну а новину про малюка чоловік повідомив відразу ж. Усі були раді.
На жаль, Ірина сильно набрала за цей період. Але виношувати дитину їй далося важко, довелося багато разів їздити в лікарню, бо була загроза. Майбутня мати приймала препарати, без них цікавого положення могло і не статися. А ось через зайву вагу вона сильно комплексувала, але не впадала у відчай, тому що планувала скинути відразу після появи дитини.
У підсумку двадцять кілограмів набрала, не менше. Щоправда, батьки чоловіка її не бачили дуже довго. Приїхали до молодих у гості ближче до назначеного терміну, коли Ірина мала не найкращий вигляд.
— Хай Господь милує! Ось це ти даєш, матір, ну ти й погладшала! Щоки які від’їла! Вилитий хом’як! Та годі тобі ображатися, ми ж просто люди похилого віку, ти вже нас вибач.
— Знову ви починаєте, Антоне Павловичу! Мені не можна нервувати, – відрізала невістка. Ірина готова була розридатися, але вирішила стоїчно триматися, не показувати своїх слабкостей.
Сергій цього разу теж не витримав, посварився з батьком сильно, все-таки їм з Іриною важко давалося це виношування малюка. А зайва вага його не турбувала, дружина йому й такою подобалася.
А свекор усе ніяк не міг вгамуватися.
— Постав, Любочко, тортик подалі від Іринки, а то цей хом’як усе підчистить! – не вгамовувався він.
Ірині стало погано. Вона буквально чекала і рахувала дні, коли ж нарешті вже почнуться схватки, адже з такою вагою їй було дуже важко ходити. Нарешті почали відходити води, та прямо при батьках чоловіка!
Робити було нічого, Сергій посадив у машину дружину, сумку зібрали і поклали в машину вже давно, тож до малятка вони вже були готові.
Нарешті, Аля з’явилася на світ. Щоправда, колір шкіри був жовтуватий. Лікарі сказали, що це жовтяниця, що вона має незабаром минути. Лікарка призначила ліки і виписала їх із малятком.
Ірина чекала виписки з побоюванням, адже обіцяли приїхати знову свекри! Треба було їм заборонити приїжджати, адже Антон Павлович зовсім не вміє себе контролювати. Раптом ще налякає дитину.
Свекор насамперед узяв на руки малечу і був остовпілий.
— Чого вона це в тебе, Ірка, така жовтенька, чи вже не зраджувала ти нашого Сергійка з якимось китайцем?
— Тату, я ж казав, у Алі жовтяниця.
— Антоне Павловичу, вам краще поїхати, ми з вами не знаходимо спільної мови! – вибухнула гнівом невістка і вихопила дочку з його рук.
Батьки Ірини теж стали заступатися. Вони не витримали. Вони спочатку випали в осад, а потім тато Ірини вдарив свекру в око.
З’ясувалося, що перед зустріччю свекор випив практично пляшку оковитої, тому погано себе контролював і видав таке. Навіть медична сестра, яка була поруч, насварила його за непристойну поведінку і пригрозила, що вижене.
Сергію стало соромно за батька. Він теж не особливо хотів із ним спілкуватися після такого. Він посадив Ірину з малятком у машину, де дружина не витримала і розридалася. Чоловік заспокоїв молоду маму, сказав, що все буде добре. Щоправда, батька він після цього не бачив понад півроку. Потім Антон Павлович уперше в житті попросив вибачення за свою поведінку. Навіть його дружина Любов Миколаївна здивувалася такому стану справ. Чоловік звик і об неї витирати ноги. Але вона не сприймала його жарти всерйоз. Так і прожили разом понад сорок років.
Щоправда, Ірина так і не змогла пробачити свекрів і більше не хотіла приїжджати до них, а також пускати до себе. Також вона дуже турбувалася за доньку, адже вони і їй могли зіпсувати психіку таким ставленням.
Записалася до психолога, пройшла психотерапію і стала більш спокійною. Але ось свекру так і сказала, що немає бажання більше з ним спілкуватися.
Чоловік Ірини продовжив їздити до батьків. Він більш-менш звик до їхньої поведінки. Та й йому вони останнім часом говорили, що вони, мовляв, люди похилого віку, як можна ображатися. Вони це не зі зла. Сергій не раз говорив із батьком , що з його дружиною не можна так поводитися.
Тим часом Ірина привела себе у форму і стала виглядати просто супер, накупила собі вбрання і загалом стала більш впевненою. Але вона не допускала до себе такого ставлення більше.
Коли Антону Павловичу стало погано зі здоров’ям, вони на деякий час найняли йому додому медичний персонал, не стали з ним сидіти самі, бо очікували знову його жартів. Благо, свекру з часом стало краще. Щоправда, останній рік він став якось спокійнішим. Мабуть, добре розумів, у нього нікого немає, крім дружини й сина. І якщо доведеться, вони будуть про нього піклуватися.
Востаннє Ірина дозволила свекрам приїхати. Вони ще раз попросили вибачення за свою поведінку і раді були погратися з онукою.
— Все-таки культурна в тебе Іринка, не те, що Олеся, пам’ятаєш її, синку? – почав згадувати Антон Павлович колишню дівчину Сергія.
— Тату, ти давай, краще їдь додому, а мама нехай залишається.
Ірина із сумом подивилася у вікно. Але все-таки слова психолога про те, що себе потрібно цінувати, допомогли їй пережити чергову нападку свекра. Адже, як фахівець сказав:
— Люди похилого віку не змінюються, а життя в нас одне!
