Почну свою історію з того моменту, як я з донькою втекла від колишнього чоловіка після десяти років шлюбу, оскільки більше не могла жити в трикімнатній квартирі вдев’ятьох (з однієї з його сестер я дуже посварилася, справа дійшла до сварки).
Я дуже сподівалася, що мій чоловік піде за нами або принаймні зателефонує і спитає у чому справа. Але він вирішив не брати відповідальність за сім’ю і залишився з батьками завжди нагодований та забезпечений усім.
А більшого йому й не треба було. Він інфантильний хлопчик і ніколи не замислювався над майбутнім — день пройшов і добре. Деякий час ми з донькою жили у подруги, потім зняли кімнату і життя пішло своєю чергою.
Згодом нажили одяг, посуд та інше побутове приладдя, тому що, йдучи, я все залишила в тій квартирі. Через рік я познайомилася із чоловіком. Він був повною протилежністю моєму колишньому.
Творчий, із золотими руками та цілою купою ідей, він здався мені цілком надійною людиною. З дружиною він розлучився чотири роки тому і у них від шлюбу залишилися дві дорослі доньки та син підліток.
Після розлучення він практично постійно жив у гаражі, пив, і, незважаючи на свою працьовитість, перебивався випадковими заробітками. У будинок його практично не пускали, але оскільки людина вона не скандальна, то згодом звик жити у себе в гаражі.
Я запросила його до себе в орендоване житло. І два роки ми планували, як збудуємо будинок і створимо сім’ю. На той час мій чоловік змінився, знайшов стабільну добре оплачувану роботу, відмився, від’ївся, став виглядати солідніше і пересів на хорошу машину.
І ось, нарешті, ми маємо ділянку, фундамент і навіть майже перший поверх. У мене ніколи не було будинка, і це будівництво було справжнім підтвердженням його намірів.
Він почав умовляти мене народити йому дитину, але заміж кликати не поспішав. Я довго вагалася, але вирішивши, що вже не молода і хотіла б знову стати матір’ю, нарешті, погодилася.
Коли я дізналася, що чекаю дитину він був дуже радий, але, як і раніше, заміж не кликав. А потім до того ж з’ясувалося, що ми матимемо двійнят.
Колишня дружина почала дозволяти йому іноді спілкуватися із сином, чого раніше ніколи не дозволяла. Він все частіше став бувати у своєму колишньому будинку, потім почав залишатися там на кілька днів.
Мене це дратувало і я почала влаштовувати скандали. Це звичайно докорінно неправильно, але я чекала дитину, на емоціях, просто не могла втриматись. Після останнього скандалу він зібрав речі та переїхав жити туди.
І ось уже місяць ні відповіді, нічого. Що я маю, 18 тижнів двійнят, без чоловіка, без житла, без родичів, із 10-річною донькою на руках. Я не вважала себе бідною, тому що в мене завжди була хороша стабільна робота, і грошей ніколи потреби не було.
І це незважаючи на оренду житла та відсутність аліментів на дочку. Добре одягалися, харчувалися, іноді дозволяли собі подорожувати.
Але що робити тепер, коли з’являться діти. Я однозначно не потягну одна трьох дітей ні в моральному, ні в матеріальному плані.
І ось я зважилася на те, щоб позбутися, але лікарі були проти. Ось тепер ридаю ночами, страшно, боляче і гірко. Якби не дочка, напевно не було б заради чого жити.
Але не можу залишити її саму у цьому житті, оскільки знаю, що їй одна дорога – до дитячого будинку. Як я могла потрапити до такої ситуації? Сама завжди засуджувала таке, а тепер бачу у цьому єдиний вихід.
