— Дивись, знову твій прийшов, у чергу встав, а сам так і шукає тебе очима! – злегка штовхнула ліктем свою напарницю Надя і показала очима, – Он там стоїть.
— Та годі, чого це він мій, старий якийсь, Надю, та й не симпатичний, одягнений не модно в мотлох якийсь, скажеш теж, – пиркнула Вікторія.
— Йди обслуговуй, мужик ладний, гарний, ти сама придивися. А то що до нас за котлетами та пельменями ходить – значить неодружений. Тому й недоглянутий, без жінки і чоловік не чоловік. А очима то тебе шукає, дивись на нього. Я ось ту жінку в синьому пальто обслужу, а ти давай його, та не пирхай, – усміхаючись, тихо говорила напарниці Надя.
Вона пробила чек і повернулася до жінки, – Замовляйте, що вам? Філе індички і перці фаршировані по одному кілограму? Такі підуть? – Надя діставала лотки з холодильника і дивилася, як той чоловік замовляє у Віки домашні котлети і реберця.
Точно неодружений, ходить до них у кулінарію через день і завжди один. На пальці обручки немає, та й по очах видно, що у всіх сенсах голодний.
Надія зітхнула, хороший чоловік, та тільки на таку, як вона, не дивиться вже ніхто. Вік – не тридцять, як Віці, і не тридцять п’ять уже, а всі сорок два, та й фігура не та вже. Та й хто захоче тепер одружитися з продавчинею з кулінарії. Видно доживати їй одній доведеться.
Вона ж не те що Віка, це на Віку завжди мужики витріщаються. Гарненька, струнка, ну богиня просто! І все вибирає, принца якогось шукає, всі їй не ті!
Чоловік вибрав, Віка для нього вправно зважувала, а він чекав і раптом Надя зустрілася з ним поглядом. Її аж жаром обдало, така в чоловіка туга була в погляді.
А вже вона б його і нагодувала, і так приголубила, що він більше не тужив би. Ну який же чоловік, мурашки по спині від його погляду в Наді пробігли, так він її зачепив.
Через кілька днів Віка не вийшла на роботу, прихворіла, погода то мерзлякувата, дощова.
Може, хтось із покупців на неї чхнув або кашлянув. Зарази то тепер багато всякої розвелося. Робота продавця непроста, треба покупцям догодити. І небезпечна, з людьми ж працюють, підхопити можна легко що попало!
Надія несла з підсобки лотки з холодцем, зараз він добре йде, не те, що влітку.
І побачила, що біля прилавка стоїть той самий чоловік. Очима шукає когось, та й зрозуміло кого – Віку природно.
Але Віку підміняла Зінаїда Іванівна і вона суворо його запитала, – Чоловіче, не затримуйте, за вами вже черга зібралася, замовляйте!
Що правда, то правда, їхній м’ясний магазин популярністю користується. Особливо їх відділ кулінарії.
Надія вийшла з лотками, швидко виклала їх на прилавок, – Зіна, обслуговуй наступного, а я цього покупця обслужу!
Надя повернулася до чоловіка, і неголосно сказала, – Якщо ви шукаєте Віку, то вона прихворіла. Наступного тижня вийде.
І вже голосніше продовжила, – Вам як зазвичай? Домашні котлети й реберця чи пельмені?
Чоловік не зміг приховати свого здивування, – Ви навіть пам’ятаєте, що я зазвичай беру?
Надя засяяла, – Ну а як же, адже ви наш постійний покупець, ви ж завжди у нашої Віки отоварюєтеся.
Чоловік зніяковів, і раптом сказав те, від чого Надя і зовсім розчервонілася, – Так я все хочу до вас потрапити, Надія і ніяк. Потрапляю до цієї дівчини, прикро навіть!
Надя здивувалася, – Звідки ви знаєте, що я Надія?
— Так у вас ось там написано, – простягнув він руку до Надії.
— Чоловіче! Досить розмови розмовляти, ви купувати будете? – несподівано крикнула Зінаїда Іванівна.
І чоловік здригнувся, як школяр, що нашкодив, – Так, вибачте, мені б котлети домашні!
А потім, дивлячись на Надю, додав зовсім тихо, – Ех, можливо, колись і мені справжні домашні котлетки приготує красива жінка? Вибачте, Надю, я бачу у вас немає на пальці каблучки? Якщо ви незаміжня, можна я вас зустріну після роботи і проведу? Я тут у сусідньому будинку один живу, поруч зовсім.
Надя не очікувала такого різкого повороту, і лише кивнула, даючи йому пакет із покупками і чек, – Що ж, проводьте, я не проти… Але погляд у неї був такий промовистий, що чоловік із надією в очах посміхнувся їй, – Я зовсім забув сказати, мене Анатолій звати, значить до вечора?
Весь день, що залишився, Надя просто пурхала, обслуговуючи покупців.
Навіть Зінаїда Іванівна помітила, що з нею щось не так, – Ти чого це, Надько, часом не захворіла? Щоки он як палають, ти дивись, я за вас із Вікою тут одна гарувати не маю наміру!
— Та ні, Зіно, все гаразд, навпаки, я чудово почуваюся, – не могла приховати свій стан Надя.
Адже вона вже й не пам’ятала, коли їй чоловік побачення призначав. З Павлом своїм вона недовго прожила, як він став сильно випивати, так і вигнала. Доньку Ніну одна ростила, Нінка вже доросла, а Надія все одна, та одна, і раптом побачення.
Ледве дочекалася Надя кінця зміни.
Губи підфарбувала, одягнулася, вийшла з магазину, а Толя стоїть, уже чекає на неї.
— Надю, підемо прогуляємося? Може, в кіно сходимо?
Було помітно, що Анатолій теж не дуже звик по побаченнях бігати.
Вони пройшлися бульваром, і раптом повалив мокрий сніг із дощем.
— Надю, а може до мене в гості зайдеш? Я тут поруч живу, чаю поп’ємо, зігріємося? – набравшись сміливості запропонував Анатолій.
— Так одразу? Ми ж зовсім майже не знайомі? – Надя пролепетала, а хотіла б одразу погодитися, та якось незручно так одразу!
— Як незнайомі? Я вже рік на тебе подивитися в кулінарію ходжу. І яка ж ти жінка справна, соковита, молода й красива, Надю! Я милуватися ходив, як ти працюєш, і не міг намилуватися. Кожному в тебе слово добре є, нікого не образила, не обдурила, а старим людям інший раз і трохи більше давала, я помітив. Мені здається, що я вже давно тебе знаю, та й ти мене теж.
— Добре, Толю, давай зайдемо, а то я й справді замерзла і вся промокла, – погодилася Надя.
Вони піднялися до нього у квартиру.
Толя відразу її взуття, пальто і шапку поклав сушитися. Заварив чай смачний, цукерки дістав.
А коли на вулиці зовсім завіяло, Толя запропонував їй, – Надійко, ми вже дорослі люди, ну куди ти в таку погоду підеш? Залишайся у мене, а я собі на кухні постелю. І на роботу завтра буде зовсім поруч іти?
Надя озирнулася довкола, як же в Толі просто й затишно. Та й сам він їй уже давно подобається. Адже вона теж уже давно його знає, то чого ж дуріти, не маленькі ж діти вже, і навіть не підлітки!
— Добре, Толю, я залишаюся…
Лягла Надя на дивані одна, Анатолій на кухні.
А прокинулися вони вже удвох, поодинці ніяк їм не спалося!
P.S. Коли Вікторія вийшла після лікарняного, відразу побачила, як Толя Надю з роботи зустрічає і на роботу проводжає.
— А ти, я дивлюся, не розгубилася, як я захворіла, так одразу й увела мужика, – сміялася Віка.
Насправді вона була рада, що подруга по роботі знайшла нарешті своє щастя.
А вже те, що Надя й Анатолій щасливі, було помітно навіть неозброєним поглядом.
Щасливих людей здалеку видно і вони щедро діляться щастям з іншими, поруч із ними всім тепло, затишно і добре…
А справжню любов можна знайти будь де, навіть у відділі кулінарії.
