У хаті пахло воском, свіжим хлібом і тим особливим, важким смутком, який буває лише на поминках. За столом зібралася вся рідня, схиливши голови.
Надія Семенівна раз у раз витирала почервонілі очі чорною хустинкою, старша сестра Олена тихо схлипувала, і лише двадцятилітня Галя сиділа з прямою спиною, відчуваючи… роздратування.
Ні, вона не сумувала за батьком. Вона дивилася на цих заплаканих людей і вкотре ловила себе на думці, що не з їхнього тіста.
Галя завжди знала, що створена не для того, аби рахувати гривні від зарплати до зарплати, смажити картоплю і чекати чоловіка з заводу, втираючи фартухом носи дітям.
Вона хотіла дорогих ресторанів, золота й білих пісків біля теплих морів. І саме сьогодні, просто за цим поминальним столом, її постійна внутрішня інакшість нарешті отримала логічне пояснення.
Правду, яка пролунала як грім серед ясного неба, Галя сприйняла не як трагедію, а як довгоочікуваний джекпот.
А почалося все через гроші.
Галю страшенно дратувало, що мати влаштувала такі багаті сороковини, накрила столи для купи родичів, які, на її думку, прийшли просто задурно наїстися.
Дочка не витримала і просто посеред обіду різко зажадала звіту про витрати. Адже ясно як день: мати шикує на батькові заощадження, тягне час і не збирається ділитися спадщиною з нею, з Галею!
— Коли ти вже ті гроші поділиш? — поставила вона питання руба при всій рідні. — І годі тут ламати комедію, в млості падати! Тільки й знаєш, що вдавати вбиту горем, аби фінанси притримати!
Від таких слів Надія Семенівна аж зашарілася, ніби їй обличчя окропом обварили.
Плечі затряслися від німого плачу.
І тоді тітка Ніна, батькова сестра, не витримала і кинула ту фатальну фразу:
— Ти б, Галю, трохи совість мала! Хіба ж так можна з матір’ю? Вона ж тебе, чужу кров, як рідну виняньчила, гадюку таку!
— Тітко Ніно! — ахнула Олена.
За столом запанувала така тиша, що аж у вухах задзвеніло. Надія Семенівна спробувала підвестися, та безсило опустилася на стілець: слово вилетіло, назад не спіймаєш.
Галя спочатку почервоніла від обурення, що їй посміли зробити зауваження, а потім зблідла, усвідомивши зміст сказаного.
— Це вона про що? — крижаним тоном, ніби слідчий на допиті, запитала Галя матір. — Що ця дурепа меле?
— Я тобі зараз дам по макітрі за дурепу! — схопився дядько, але дружина вчепилася йому в сорочку.
— Я сама можу так врізати, що не встанеш! — Галя показала кулак дядькові й тупнула ногою. — Я питаю: про що вона говорить?!
Родина притихла.
Всі знали її поганий характер і розуміли: зв’язуватися з нею — собі дорожче. Сергія, єдиного, кого вона хоч трохи побоювалася, поховали сорок днів тому. Тепер дівчина відчула повну безкарність.
Галю взяли в сім’ю зовсім крихітною. Тоді Надія Семенівна чекала на дитину, але сталася біда — їхній довгоочікуваний хлопчик не вижив.
У тій самій лікарні в сусідній палаті зовсім юне дівчисько відчайдушно відбивалося від медсестер, які приносили їй немовля на годування.
Вона плакала і кричала, що їй нікуди йти, що не житиме ж вона з дитиною на лавці в парку.
Медперсонал і щасливі породіллі тоді тільки плювалися їй услід: «От безсовісна! Дав Бог дитинку, дав би й на дитинку!».
Про те, що на цю дитинку молодій матері без допомоги не заробити, ніхто не думав.
Надія із Сергієм вибігали всі інстанції, аби забрати дівчинку собі. Спочатку Галя радувала їх міцним здоров’ям і дзвінким сміхом.
Але настав перехідний вік, і, мабуть, чужа кров таки дала про себе знати. З дванадцяти років вона ніби з ланцюга зірвалася: тікала з дому, грубіянила.
А її дитячі вигадки перетворилися на таку віртуозну, нахабну брехню, що не снилося жодному аферисту. Дівчина з невинними очима сарненяти маніпулювала всіма.
Йшла по головах заради своїх інтересів. Боялася лише батька — якось він узявся за ремінь, коли вона поцупила гроші.
Школу Галя закінчила ледве на трійки — вчителі малювали оцінки просто з жалю до батьків. Працювати не хотіла: з ресторану її вигнали за хамство, у гральному закладі спіймали на крадіжці.
Потім влізла в кредити, які довелося виплачувати Сергію. Тоді батько попередив: більше не дасть ні копійки.
— Велику помилку ми зробили, Надюшо, — гірко зітхав Сергій, коли Галя здала в ломбард золоті сережки сестри Олени. — Треба було змиритися, що своїх діток більше не буде. А ми вирішили долю перехитрити…
— Може, ми їй просто уваги недодали? — виправдовувала Надія улюбленицю.
— Ми для неї зробили більше, ніж для рідної Олени. Але крові вихованням не переб’єш…
Сергій пішов з життя раптово. Серце не витримало після того, як прийомна донька наважилася шантажувати його. Вона погрожувала звинуватити його в найстрашнішому, що тільки можна приписати батькові стосовно доньки.
З чесними очима просичала, що піде до журналістів і поліції, і що терміну давності для таких заяв немає. Сергій знав її здатність брехати й просто не витримав цього жаху.
Після того скандалу на поминках Галя не заспокоїлася. Влаштовуючи істерики, лякаючи матір тим, що накладе на себе руки, вона таки витрясла з родини всі заощадження.
Олена першою відмовилася від своєї частки, аби тільки та відчепилася, за нею здалася й мати.
Отримавши кругленьку суму, Галя винайняла квартиру і взялася шукати біологічну матір. За хабар у лікарні дізналася адресу. Матір, Валентина, жила в тому ж місті, мала нового чоловіка і молодшу доньку.
Коли Валя відчинила двері, то впізнала її одразу. Копія Сашка — того самого гульвіси з минулого. Ті ж губи, ті ж очі, і стоїть так само зухвало, взявшись у боки.
— Ну, здрастуй, мамо, — Галя безцеремонно відсунула її і пройшла в коридор. — Приймай дитятко, безжалісно покинуте в лікарні. Що, мовчиш? Совість мучить? Це добре.
— Мам, хто це? — визирнула з кімнати дівчинка-підліток.
— Сестра я твоя старша! Та сама, яку наша матінка напризволяще кинула! — рубила Галя, не даючи жертві оговтатися. Вона знала: треба тиснути, щоб вибити сльозу, а за нею — і гроші.
Але тут із кімнати вийшов кремезний чоловік.
— Я дивлюся, доця виросла хватка і прийшла явно не за материнською любов’ю, — спокійно сказав він. — Тільки дарма час гаєте, дівчино. Ми вам не Надія Семенівна, ні копійки не дамо. І так, до відома: я працюю в поліції. Тож ідіть собі з Богом.
Галя миттєво оцінила ситуацію. Чоловік був їй не по зубах. Витрачати час на тих, хто не збирається платити, вона не стала.
Випитала лише ім’я біологічного батька й пішла геть.
А от батько виявився ще тим фруктом. Знайти його було легше — він не раз світився в поліцейських зведеннях як дрібний шахрай.
Галя вистежила його за місяць. Сашко непогано влаштувався: пригрівся біля самотньої жіночки Люби, яка мала кілька салонів краси.
Появі доньки він не зрадів. Навіть не пам’ятав тієї Валі.
Але Галя притиснула його до стіни фактами з його кримінального минулого, які Любі точно б не сподобалися. Довелося знайомити.
— Любочко, це моя донька… Галина, — видавив із себе Сашко.
— У вас таке приємне обличчя і чарівна усмішка! Тепер я розумію, чому мій тато обрав саме вас, — Галя включила всю свою чарівність, і Люба просто розтанула.
Наївна жінка вирішила: якщо Сашко знайомить із дітьми, отже, наміри серйозні.
Вона накрила шикарний стіл, а новоспечені родичі тим часом зачинилися в кімнаті.
— Якщо думаєш жити за мій рахунок, то дарма прийшла, — Сашко скрутив дулю. — Я сам у цієї… на тимчасовому утриманні.
— Та нащо мені твої копійки, — Галя хитро посміхнулася і дістала з сумочки товсту пачку гривень. — Мені рідна душа потрібна. Яка мене зрозуміє.
Очі старого афериста жадібно зблиснули. Наживка спрацювала.
За кілька днів Галя стала для Люби найкращою подружкою, вивідала всі її фінансові секрети.
А однієї ночі двері в Галину кімнату тихо скрипнули. Сашко на напівзігнутих прокрався до столика, де донька зранку недбало кинула сумочку з тими самими грошима.
— Нема їх там, я переховала, — раптом пролунав із ліжка Галин шепіт. Вона ледве стримувала сміх.
— Чим більше на тебе дивлюся, тим більше вірю, що ти мій справжній батько.
— Схоже на те, — Сашко присів на край ліжка. — Дай грошей, дочко, поки я тебе таку підлу не придушив.
— Не жебракуйте, графе. Нам їх самі на блюдечку принесуть, — вона помахала пачкою купюр перед його носом.
***
— Ну от, слава нас і наздогнала, — Галя елегантно вказала наманікюреним пальчиком на стенд із написом «Розшукуються» біля відділку поліції в одному з південних міст. На них дивилися їхні ж обличчя з підроблених паспортів.
Батько й донька, вишукано одягнені, неспішно прогулювалися набережною.
Сашко тепер у всьому слухав доньку — вона виявилася настільки розумною і пробивною, що він і сперечатися не смів.
— Шкода тільки, що не можемо насолодитися цією славою сповна, — похитав він головою.
Галя взяла батька під руку і пригорнулася до його плеча. В її холодному, розважливому серці раптом майнуло щось схоже на тепло.
— Ріднесенький мій… — прошепотіла вона. — Як добре, що я тебе знайшла.
Адже в цілому світі не було більше жодної людини, яка б розуміла її з півслова і поділяла її темну сутність.
***
Ми часто чуємо, що любов і виховання здатні подолати будь-які генетичні нахили, але іноді життя підкидає історії, від яких стає моторошно. Кровні пута часом виявляються сильнішими за найщирішу самопожертву прийомних батьків, а спорідненість душ можна знайти навіть у спільній темряві. Можливо, в цьому і є якась вища, хоч і жорстока, справедливість природи.
А як вважаєте ви: характер людини закладається при народженні, чи все ж його формує родина, в якій вона зростає?
