Мені 30 років, і я вважаю себе зрадником. Більше 9 років пропрацював в одному місці під керівництвом однієї й тієї самої начальниці.
Вона жінка владна, емоційна. Цим, власне, можна було виправдати деяку плинність у колективі, але завдяки своєму характеру мені завжди виходило триматися на своїй посаді.
Рік за роком всяке бувало, часом і сам дуже страждав від обурень начальниці. Але з часом все одно можна сказати, що став «своїм» через великий термін спільної роботи.
Тому між нами встигли скластися добрі стосунки як між начальником та підлеглим. Все йшло добре, всі працювали непогано.
Згодом з боку керівництва на роботі почали реалізуватися деякі незаконні методи швидкого збагачення окремих посадових осіб та залученням рядових співробітників, на кшталт мене. З позиції пересічного співробітника все було добре зрозуміло — або робиш, що кажуть, або згодом тебе прибирають, або взагалі вичавлюють з колективу.
Нікому такої перспективи не хотілося, і всі й робили, що кажуть, тим більше, що це було зовсім не складно. Я, зокрема, виконував поставлені завдання.
Людей просто використали для своїх корисливих цілей. Одного ранку, перед роботою, до мене підійшли представники органів, представилися і запропонували проїхати з ними для розмови.
З розмови було зрозуміло, що все незаконне, що відбувається на робочому місці, досить детально відоме представникам правоохоронних органів. Було зрозуміло, що хтось уже передав їм відповідну інформацію.
Було відомо також про мою мовчазну участь у цій справі. Мені дали зрозуміти, що ситуація тут розгортається таким чином, що фінал цього всього буде один — треба буде відповідати перед законом.
Навіть якщо я просто робив те, що кажуть. Але ось наслідки для мене можна мінімізувати.
Простими словами, мені запропонували вибір: або все залишаємо як є, або маю шанс «вийти з гри», написавши заяву на своє начальство.
Це, мабуть, був найболючіший вибір за моє свідоме життя. Стільки болю, сумнівів та переживань у мене практично й не було.
Але нести відповідальність за те, що без моєї згоди мене використовували у своїх схемах, я теж не хочу. Після всіх подій у мене почалася відпустка, де я перебуваю зараз.
Начальницю, звичайно ж, почали перевіряти, почався галас. Незабаром, швидше за все, людину усунуть від роботи.
Принаймні так зазвичай відбувається в подібних випадках. Але мені ще доведеться вийти на робоче місце, в якому вже не буде цієї начальниці, але буде колектив, з яким мені потрібно буде працювати.
Колектив великий, різний. А ще я досі остаточно не можу для себе відповісти на запитання, хто я зрештою — зрадник чи розумна людина?
Логіка стверджує, що я чесно працював і отримував за це свої гроші, а відповідати за чужу жадібність, це вже занадто. Але ось совість не дає спокою.
Весь час, скрізь, постійно. Ще я не знаю, чи продовжувати роботу в цьому місці, чи ні.
