Мені 20 років, я молода мама двох дітей, синові 4 роки, доньці 1 рік та 6 місяців. Так склалося, що з колишнім чоловіком розлучилися рік тому, наші стосунки були досить складними.
Жили ми на орендованій квартирі і він виставив мене з дітьми на вулицю. Переїхавши до батьків, я знайшла спокій, але ненадовго.
З дитинства я росла без батька, вітчим мені його ніколи б не зміг замінити. Йому не подобається, що я перебуваю в квартирі з дітьми, які бігають, іноді плачуть ночами.
Каже, що йому набрид цей шум, хоча ми живемо в 2-х кімнатній квартирі. Зараз я перебуваю в академічній відпустці для догляду за дитиною, і продовжувати навчання не можу, а працювати тим більше.
Син ходить у садок, а донька ще маленька, не беруть нас у молодшу групу. Тож забезпечити себе та дітей я не можу, що вже говорити про комунальні платежі.
Я навіть у холодильник боюся зазирнути, бо буде пораховано, хто скільки з’їв. Півроку тому я познайомилася з чоловіком на 10 років старшим за мене.
Дізнавшись, що у мене двоє маленьких дітлахів, він не злякався труднощів, але минув час, і він почав випивати. Сказав, що переоцінив свої здібності.
Казав, що я маю жити за його правилами. Я дуже цінувала, що він є моєму житті, діти називали його татом, але, зібравши речі, він відправив мене до мами. Мама, звичайно, не проти, щоб я жила з ними, але зізналася, що не має бажанням бачити мене тут, бо брак грошей, їжі.
Відправляє працювати. Працювати я хочу, але з ким залишати малечу?
Подруг немає, родичі не допомагають. І, мабуть, найголовніше, я наразі чекаю дитину. Нехай мене закидають помідорами і скажуть, що я сама винна, але нічого змінити не можна.
Розповіла колишньому чоловікові, він сказав, що йому це не потрібно. Вирішила не залишати дитину, термін 5 тижнів, мені дуже страшно. Трьох дітей я просто не зможу утримувати одна, та й батьки не підтримають мене.
Я морально вбита, я не знаю, як мені далі жити. Таке почуття, що це просто страшний сон.
Єдина радість — це мої діти, це моє все, заради них я живу, намагаюся щось робити. Центрів допомоги молодим мамам у нас у місті немає.
Я не знаю, до кого мені звернутися, боюся, що в мене заберуть моїх дітей, припишуть статус соціально неблагополучної сім’ї. Я дуже втомилася, втомилася від зради, брехні. Просто це потрібно якось пережити, але це дуже важко та важко.
