Мати і дочка посварилися прямо на весіллі через дурниці: Марія Дмитрівна добряче заклала за комір і стала поводитися не дуже красиво.
Зятя Андрія вона не прийняла відразу ж, заявивши, що все життя мріяла про те, що її єдина дочка вийде заміж за олігарха.
— Ти подивися на себе! Хто ти і що ти?! – Марія Дмитрівна стала тикати пальцем у нареченого. – Тракторист якийсь…
— Мій син бульдозерист, – вирішила втрутитися в розмову сваха. – Я не бачу в цьому нічого поганого! Ну вибачте, що ми не сім’я олігархів! Тільки не кожен олігарх захоче собі таку тещу!
Мати Наталії змінилася в обличчі і стала водити губами з одного боку в інший.
— Це вже не ваша справа! – гаркнула вона на Світлану Юріївну. – Ваш син не олігарх, і нічого тут із себе вдавати!
— Маріє, закінчуй! – колишній чоловік Марії Дмитрівни, який спеціально приїхав на весілля до єдиної доньки, спробував закликати жінку до порядку.
— Своєю молодухою йди й командуй, а не мною! – огризнулася вона на Павла Миколайовича. – Не рідня, а чорти що! У злиднях моя дочка житиме…
Наталя не витримала ганьби і, міцно схопивши матір за руку, потягла її до виходу.
— Пусти! – Марія Дмитрівна нестямно закричала, намагаючись вирватися, тим самим привернула до себе увагу гостей.
— Я не хочу тебе бачити, – гаркнула на неї жінка і штовхнула з такою силою, що наречена не втрималася на ногах і впала на підлогу.
Марія Дмитрівна, зрозумівши, що накоїла, тут же додала ходу і вискочила за двері.
З вини жінки, весілля було затьмарене. Наталя так сильно засмутилася, що дала собі слово, що ніколи не пробачить матері такої поведінки.
Марія Дмитрівна і сама не горіла бажанням контактувати з донькою і зятем.
Вона залягла на дно і дізнавалася всі новини від родичів, які підтримували зв’язок із Наталею.
Через півтора року до Марії Дмитрівни раптом донеслася звістка про те, що вона стала бабусею. Жінка вирішила скористатися моментом і зателефонувати доньці, щоб привітати її з такою важливою подією. Однак до цього вона зателефонувала колишньому чоловікові, щоб дізнатися, чи в курсі він того, що став дідусем.
— Знаю, точніше, чув, – обурено пробурчав Павло Миколайович.
Марія Дмитрівна зрозуміла, що чоловік не спілкується з дочкою, що було їй на руку.
— Що ж ви з нею не поділили? – поцікавилася колишня дружина.
Павло Миколайович коротко розповів жінці про те, що посварився з Наталею через те, що не зміг приїхати на виписку внучки.
Того дня якраз були іменини в його молодої дружини, тому чоловік не міг розірватися і залишився вдома.
Донька на нього образилася і перестала не просто спілкуватися, а ще й заблокувала його скрізь, де тільки можна.
Новина про сварку батька з дочкою неабияк потішила Марію Дмитрівну. Купивши онучці костюмчик, жінка викликала таксі і поїхала в гості до родичів, яких не бачила з дня весілля.
Андрій і Наталя не очікували побачити Марію Дмитрівну, тож, сторопівши, впустили її в дім.
— Я – з гостинцями! – промовила жінка і сунула в руки зятю пакет із фруктами. – Тільки їх треба їсти якнайшвидше, а то пропадуть. Де моя внучка? – додала вона і хвацько перевела розмову на іншу тему.
— Спить, – розгублено відповіла Наталя, не знаючи, як реагувати на слова і візит матері. – Вибачитися не хочеш?
— За що це? – насупилася Марія Дмитрівна. – Чим же я знову вам не догодила?
— Я з приводу весілля…
Жінка закотила очі, зрозумівши, що йдеться про ті слова, які вона говорила на весіллі.
— Ще через сто років би згадали. Де моя красуня? – Марія Дмитрівна знову спробувала ухилитися від відповіді.
— Мамо, тобто ти вважаєш, що зробила все правильно? – сердито запитала Наталя.
— Ой, навіть не починай, – поморщилася жінка, – ніби ти чимось краща за мене. Ти вибачилася перед батьком?
— За що?
— За те, що посварилася з ним у пух і прах через якусь дрібницю. Але ж людини вже немає, хочеш-не хочеш, не повернеш назад, – на автоматі випалила Марія Дмитрівна.
Наталя від несподіванки впустила з рук кухоль, який тут же розбився вщент.
— Що значить, не повернеш? – напівшепотом перепитала донька і розгублено глянула на матір.
— Нема більше його, – Марія Дмитрівна настільки увійшла в образ, що базікала все підряд, не замислюючись про наслідки.
— Як це? Коли? – Наталя намацала позаду себе стілець і повільно опустилася на нього.
— Ось так! Учора мені його дружина телефонувала, грошей просила, а звідки вони в мене? – поскаржилася жінка і навіть пустила скупу сльозу.
Вона сама не знала, навіщо це робить, але говорити доньці правду про те, що вона пожартувала, було вже пізно.
— Ой, так?! Треба допомогти. Я з маленькою дитиною не зможу поїхати, – замʼялася на місці Наталя. – Скільки потрібно?
— Вона не говорила, – знизала плечима Марія Дмитрівна.
— А що трапилося? – стривожено поцікавилася в матері донька. – Тато не скаржився на здоров’я…
— Серце, що ж іще може бути? – важко зітхнула жінка, і їй навіть здалося, що вона перестаралася. – Треба було спілкуватися, а не блокувати в усіх мережах.
— Ти й це знаєш? – сердито насупилася Наталя. – Я не спілкувалася з татом, зате у вас, дивлюся, прекрасні стосунки.
Марія Дмитрівна посміхнулася і винувато опустила очі в підлогу, розуміючи, що забрехалася.
— Скільки потрібно? У нас є деякі збереження. Тисяч п’ятнадцять тільки зможу, – задумливо промовила Наталя, намагаючись пригадати, чи можна ще знайти зайві кошти без шкоди для своєї сім’ї.
—- Вистачить, у нього молода дружина є, нехай вона про це і дбає, – усміхнулася жінка.
— А ти поїдеш з ним прощатися? – Наталя на ватних ногах піднялася зі стільця.
— Ні, перешлю гроші, і все, – діловитим тоном промовила Марія Дмитрівна.
Дочка принесла кошти і віддала їх матері, яка після цього почала збиратися додому.
— Ти ж усього дві години в нас побула, – здивувалася Наталя. – Практично онуку й не бачила…
— Я потім приїду, – пообіцяла Марія Дмитрівна і, викликавши таксі, поїхала додому.
Через два дні молодій матері зателефонував Павло Миколайович. Він місця собі не знаходив після того, як колишня дружина нагадала про те, що в нього є онука.
Побачивши, що дзвінок йде з номера батька, Наталя вирішила, що телефонує його молода дружина.
Однак ледь не впустила з рук телефон, коли почула голос Павла Миколайовича.
— Ти живий? – з надривом запитала донька.
— А як має бути? – розсміявся у відповідь чоловік.
— Мама взяла в мене гроші на твої поминки, – ошелешила Павла Миколайовича Наталя. – Нічого не розумію…
Домовившись із батьком і переконавшись у тому, що він живий, дочка почала телефонувати Марії Дмитрівні. Як і очікувалося, жінка на дзвінок Наталії не відповіла і на зв’язок не виходила.
З’явилася вона як ні в чому не бувало тільки за два роки. Марія Дмитрівна знову приїхала з подарунком для внучки з незворушним виразом обличчя.
Однак дочка чудово пам’ятала про її обман, тому відчинила двері й одразу ж зачинила їх перед носом матері. Прощати її брехню вона не збиралася.
І такі “матері” бувають…
