Справа в тому, що мій чоловік зовсім не думає про майбутнє. Не дивлячись на те, що у нього хороша робота з непоганим заробітком, він не прагне відкладати гроші, не хоче купувати надійні дорогі речі
Зі своїм чоловіком я знайома вже майже десять років, 3 роки з яких ми одружені. Мені 31, чоловікові 30 років. Відносини у нас гарні, ми добре розуміємо одне
Ми нормально заробляємо обидва і завжди намагаємося допомогти батькам, не лише грошима, а й одягом та продуктами. Але оскільки у батьків чоловіка пенсії більше, то вони категорично відмовляються від будь-якої допомоги, завжди кажуть, щоб ми витрачали на себе та дитину
Наші з чоловіком батьки вже пенсіонери, мешкаємо все в одному місті. У мене ще є молодший брат, а чоловік — єдина дитина в сім’ї. Ми нормально заробляємо обидва
Дочка зі своєю сім’єю живе разом із нами. Спочатку це було начебто тимчасово, зять тоді казав, що батьки збираються подарувати йому бабусину квартиру, але з того часу минуло вже 7 років, у них вже двоє дітей, а ця квартира дісталася його сестрі, коли та вийшла заміж
Дочка зі своєю сім’єю живе разом із нами. Спочатку це було начебто тимчасово, зять тоді казав, що батьки збираються подарувати йому бабусину квартиру, але з того часу минуло
Аліменти платив справно, але понад ці гроші ніколи не надсилав, навіть на день народження. Мама за рік вийшла заміж, з’явилася сестра
Батьки розлучилися, коли мені було шість років, і з цього часу я пам’ятаю лише постійні сварки та з’ясування стосунків. Батька я так більше й не бачила, він поїхав
Адже я постійно хотіла піти, і навіть свідомо пішла на зраду, усвідомлюючи те, що це закінчить мої стосунки, а навіть не приховувала від сторонніх спеціально
Я заміжня майже чотири роки за людиною, з якою разом майже 10 років (нам обом по 27). І мені завжди здавалося, що я ніколи не  кохала свого чоловіка.
Не хочу нічого чути про роботу, з мамою телефоном не хочу розмовляти про це. Почуваюся нікчемною людиною, бо нічого не виходить
Мені 26 років. Пішла зі стабільної роботи, бо мені вона не подобалася, обов’язки були дурними та нудними. Потім довго шукала нову, нарешті влаштувалась на тимчасову роботу на 3
І оскільки було вигідніше винаймати квартиру разом, ми так і зробили. Через три місяці побралися, я дізналася, що чекаю дитину
Мені 29 років, 6 років тому я вийшла заміж за чоловіка, познайомилися на роботі, він був водієм. Романтики не було, зустрічалися, дружили, нам хотілося жити окремо від батьків.
Я виросла без батька і в своєму чоловікові знайшла те, про що мріяла з дитинства: надійну опору, підтримку, турботу та ніжність. Різниця у віці мене ніколи не бентежила, родичі теж спочатку дивувалися, потім заспокоїлися
Ми одружені 3 роки. Чоловікові 42, мені 27 років. Я виросла без батька і в своєму чоловікові знайшла те, про що мріяла з дитинства: надійну опору, підтримку, турботу
Почнемо з того, що майбутня свекруха одразу заявила, мовляв, весілля нам не потрібне, можна і так розписатися, грошей у нас немає, та й взагалі навіщо зайві витрати
Знайомство з батьками чоловіка пройшло, як у казці, я мала виключно позитивні емоції. Його мама дуже відкрита, товариська людина, ми стали з нею телефонувати одна одній майже кожен
Справа в тому, що ми з чоловіком регулярно сваримося через те, що нам більше потрібно – машина чи квартира. Машини у нас ніколи не було, і це давня мрія чоловіка, а в однокімнатній квартирі, купленій на весілля нашими батьками, мені вже зараз тісно
Ми з чоловіком маємо свою квартиру, нехай і маленьку, але вона в нас вже є. Але з проблемою чоловічої безвідповідальності, мабуть, рано чи пізно стикаються усі сучасні жінки. Справа

You cannot copy content of this page