Головна

Місяць: Серпень 2024

Невже не було причіпок одна до одної двох господинь? – запитую, не втримавшись. — Та були, звісно, – каже Маринка, – як без цього. І бувало заганяє мене свекруха дорученнями і проханнями, і насварить. Але мама в Сергія хоч і галаслива, але не зла. Та й за мене завжди горою. Я думаю, що наш шлюб врятувало саме те, що вона навіть перед сином завжди ставала на мій захист
Життєві історії 0
І мені ось захотілося розповісти вам цю історію. Бо в мене від неї сьогодні весь день на душі трохи світліше. — Все, роз’їжджаємося, – доповідає щаслива Маринка, –
А потім і почалося, – згадує Ганна, – приїжджає у вихідний на вечір і починає мені рознос улаштовувати: це не зроблено, то не прибрано, там не засіяно. — Заради себе самої лінь пальцем поворухнути, – хитає головою свекруха, – ну і що, що дитина маленька, ну і що, що міська. Забудь. Вчися і звикай
Життєві історії 0
Я ніколи не мріяла жити в селі, – каже донька моїх знайомих Ганна, – виросла в місті, навчалася тут, але так вийшло, що тимчасово змушені були перебратися за
Ми з Петром завжди намагалися допомогти їм чим могли. То гроші підкинемо, то побутову техніку надаруємо, все для того, щоб їм жилося краще, а тут ще й автомобіль
Життєві історії 0
— Мамо, а ви нічого не забули? — спитав Сашко, мій син, коли ми сиділи в затишній кухні нашого старенького будинку. Він мав такий серйозний вигляд, наче збирався
Костик виріс без батька, його мама, тітка Надя, завжди опікувалася ним, як могла, і вирішувала всі його проблеми. Вона сама визнає, що через надмірну турботу він виріс лінивим і невпевненим у собі
Життєві історії 0
Мене звуть Оксана, мені 28 років, і я вже шість років у шлюбі з Костиком. У нас двоє синів: старшому Сашкові три роки, молодшому Максиму – рік. Коли
Толька клянчив пляшку мало не кожен день, і я, знаєте, потроху почала йому дозволяти, але намагалася контролювати, щоб він не доходив до крайнощів
Життєві історії 0
Мене звати Світлана, і знаєте, наче все так гарно починалося. Ми з Толіком одружені вже сім років. За цей час було всякого – і сварки, і непорозуміння, але
Саме тому я і дзвоню. Нам потрібно внести аванс. А грошей у нас немає. Точніше, немає потрібної суми. Ось я і подумала звернутися до вас. — До нас? – здивувалася Наталя. — Так. У вас же дохід гарний, що вам варто частину грошей відправити на добру справу і поділитися з родичами? У вас уже є житло, тому витрат найближчим часом не передбачається. А ми, коли зможемо, віддамо, все чесно
Життєві історії 0
Лідія Ярославівна, тітонька чоловіка, зателефонувала раптово, коли нічого не віщувало “біди”. З родичами чоловіка Наталя зустрічалася тільки у свята. Рідня жила на іншому кінці міста і тітоньки не
Вони прожили 18 років “душа в душу”. А точніше, вона виконувала роль хатньої робітниці, а він користувався її послугами і постійно виговорював їй: — Ти нічого без мене не можеш. Порожнє місце. Тільки й тримаю тебе з жалю. Ірина плакала, терпіла… їй треба було піти від нього, але вона чекала, поки донька підросте. Або сподівалася на диво. Але минав час, а претензії чоловіка все тільки збільшувалися
Життєві історії 0
— Ти від мене йдеш? Ну й котись! – сказав Василь дружині, Ірині. Вони прожили 18 років “душа в душу”. А точніше, вона виконувала роль хатньої робітниці, а
Я поїхала тільки з сином, а свекруха затамувала злість. Вона дзвонила рано вранці, перевіряючи, чи вдома я ночувала. Могла зателефонувати ввечері, якщо я не відповідала, то мама чоловіка починала надзвонювати моїм батькам, вимагаючи мене до телефону. А потім телефонувала своєму синові з дикою розповіддю про мої “гульки”
Життєві історії 0
Мій чоловік зараз мотається по заробітках, на квартиру нам заробляє. Зібралися кілька хлопців, бригаду створили, вони будівельники, та й оздоблювальні роботи виконують. Мені, звісно, страшнувато було самій залишатися,
Чоловік возить маму та її подруг торгувати, а я в положенні їду на роботу в повній маршрутці. Увечері або у вихідний прошу поїхати до моїх: — Ти з глузду з’їхала? – це вже свекруха, – сама нічого не робиш і сина від турбот відриваєш? Свині самі в себе не вичистять, город сам себе не перекопає
Життєві історії 0
Я живу в маленькому містечку, тихому і сонному, де всі одне одного знають. З Кирилом ми познайомилися 5 років тому, а ще через рік ми зібралися одружитися. Він
Приїжджаю після обіду, – розповідає жінка, – довго достукатися не могла, а потім син двері відчинив. “Амбре” від нього… І невістка така сама. І на столі – сліди вчорашнього, а вони дрімають. — Ми розслабилися після робочого тижня, – пояснив син, – не переживай, ми не кожного дня пʼємо, треба було зняти стрес. До завтрашнього вечора будемо, як нові
Життєві історії 0
Я не знаю, що мені з ними робити, – у розпачі скаржиться сусідці Галина Іванівна, – і в опіку не підеш: дім – повна чаша, у холодильнику все

You cannot copy content of this page