— Тепер тобі, мамо, треба зі зручностями жити. Та й навіщо тобі такий великий будинок? Нам би з Іриною впоратися. А тобі ось – однокімнатна, невелика, з ванною, балконом, і лікарня під боком, і ринок знову ж таки, поруч. А ми до тебе приїжджати будемо. Не нудьгуй! – заспокоював маму син. Ніні Анатоліївні було вже сімдесят років, здоров’я не поліпшувалося, з кожним роком жінка ставала слабшою. Але, ось, що так хвилююче вона сприйме свій переїзд до міста, не думала
Ніна Анатоліївна сиділа на лавці біля під’їзду, з сумом дивлячись на дітлахів, які граються в пісочниці. Вона нещодавно переїхала в це містечко, залишивши єдиному синові будинок у селищі
— А що ви, панночко, їсте? Хоча їй хотілося вивалити миску з салатом просто у відкрите декольте обраниці онука. Виявилося, що і салат вінегрет, і шпроти, і курка, і випечений з нагоди дорогої гості торт їй в їжу не годяться! Усі трохи помовчали, поки Ромка обводив усіх урочистим поглядом: ось дивіться, яку незвичайну дівчину я вам привів
У Валі виявилася незрозуміла рідня. І навіть цілком невинні запитання про тата-маму залишилися без відповіді. — Ну що ви пристали! – заступився за кохану Ромка. – Хіба мало,
Але тепер, після звістки про поїздку, Валя твердо вирішила – дієті бути! Ось тільки вийшло не відразу – після свята в холодильнику і на лоджії залишилося стільки всього смачного, не пропадати ж добру? Ще кілька днів Валя з чоловіком доїдали салати, холодець, гаряче і торт. Потім ходили в гості до батьків, до друзів. А тут вже інше свято настало – іменини Валі, знову потрібно накривати багатий стіл, а як інакше
З нового року Валя вирішила худнути. Причина для цього була найповажніша – за святковим столом Григорій обіцяв влітку відправити її на море, та не кудись, а в Туреччину,
— Скажи, я тобі цікавий тільки як художник? – запитав Антон, коли вони вже йшли до гуртожитку. — Тепер уже не тільки… – Марія посміхнулася й обійняла його, притулившись до його плеча, – заради тебе я готова на все: носити твої інструменти, мити пензлі, варити борщі… — Але ти талановита, Марійко. Одні твої янголята чого варті! Це ж радість яка для дітей… – спробував сказати Антон
Ще в десять років Марійка захопилася виробами та рукоділлям. — Найкращий подарунок – це річ, зроблена своїми руками! – вчила її бабуся. Віру Іванівну поважали друзі та сусіди
Не кожен чоловік здатний відкрити серце жінки. І не в кожній жінці й не в кожному серці б’є ключем кохання. Іноді воно сильно переповнене різними образами та стражданнями. І тоді джерело, як камінням привалене, і не йде з нього цілюща вода – щире кохання
– Бабусю, ба! – шепотіла онука. – Ну, розкажи мені свою казку – я не можу заснути. Бабуся підкинула дров у камін, вони затріщали, і солодкий запах у
Я сама собі все купуватиму, навіть їжу. Гроші, які вам платитимуть за опіку наді мною, стануть вашим збільшенням до пенсії. Я на них не претендую. Мені потрібно розібратися з цією бюрократією, і якби я мала інших родичів, то я б до вас не звернулася
– За тобою мама прийшла, збирайся. Існує думка, що кожна дитина в дитбудинку дуже чекає цих слів. Але Світлана здригнулася від них. – Давай, збирайся, чого сидиш? Олена Вікторівна
– Донечко, це ненадовго. Скоро я тебе заберу назад. Буду приходити до тебе вихідними й принесу тобі велику ляльку. Пам’ятаєш, вона в магазині на вітрині стояла. Ось таку і привезу
Іван і Тетяна обідали, коли вхідні двері відчинилися і в будинок зайшла неохайна жінка. Вона недбало кинула старий рюкзак у кут і сказала: – Ну, привіт, батько, –
У неї був гарний Мерседес, на який задивлялися всі співробітники агентства, тільки не кожен міг собі такий дозволити. Нікого і ніколи з офісу Анастасія Євгенівна на ньому не возила, а Сашу чомусь повезла. Їхали мовчки, дорогою вона нічого не говорила і ні про що не питала
“Ненавиджу!” – подумала про себе Саша, сама точно не впевнена в тому, до кого більше був її напад ненависті: до Дениса, який вирішив її кинути, чи до дусі,
Ось і зібралися разом три брати, три спадкоємці. Злетілися як ворони на обід. Степан сподівався, що крім нього ніхто не приїде, Борис вже точно. Троє братів отримали запрошення приїхати сюди, щоб попрощатися з Ганною Іванівною. Так було й написано: «щоб попрощатися». І вказано про всяк випадок адресу, якщо забули
У старій великій квартирі панувало незвичайне пожвавлення. Раз у раз деренчав дверний дзвінок, відчинялися двері, і в квартиру входив хтось із родичів. Цього разу прийшов великий чоловік у
— А коли перша дружина повернеться, куди ж нову подінеш? – не вгамовувалася жінка. — З обома житиму, – усміхнувся Михайло, не збираючись розписувати свої плани перед місцевою пліткаркою, – ти б краще, Катерина Степанівна, за своїм мужиком стежила б. — А що я? Мій мужик на місці, не бігає, щодня вдома, хоч і іноді бешкетує, але мені не зраджує, – одразу ж Катерина стала серйозною, адже розмова стала не такою доброзичливою, утворивши певний докір у бік її сім’ї, – у мене все добре, тут мені пощастило, можна сказати
— Михайле, чи не вже ти знову одружився? – Катерина Степанівна з якоюсь хитринкою поглядала на чоловіка років тридцяти п’яти, який уже підводив своїх корів до загальної череди,

You cannot copy content of this page