У мене був сумний досвід у стосунках, де мене зрадили та проміняли на гроші. Мені 27 років, займаюся спортом, працюю, без шкідливих звичок.
У січні 2021 року познайомився з дівчиною (до нашого знайомства не підпускав до себе в плані стосунків жінок, оскільки дуже важко переніс зраду).
З новою дівчиною у мене все заграло новими фарбами, це не описати словами, моє серце заповнилося любов’ю. Сама по собі я людина дуже сентиментальна і дуже все приймаю близько до серця.
З того дня життя круто змінилося, нас тягнуло одне до одного як магнітом, відстань між нашими містами трохи 50 км в один бік. Але мені було байдуже.
Потім під час спілкування я дізнався, що вона має доньку. Поглянувши на сумний досвід мого друга, я зрозумів, що ніколи не буду з такою жінкою, що нічого в нас не вийде, але як я помилявся (говорять же не зарікайся).
Загалом, вона довірилася мені, впустила мене до своєї сім’ї. І я розумів відповідальність, яка на мене ляже. І , як не дивно з дочкою, ми стали друзями, все обговорили зі сміхом, проблем немає.
Але у нас почалися проблеми з ревнощами (я її, вона мене) всі кажуть, ми дуже гарна спортивна пара. Ми одружилися, але нагадаю, що живу я в неї в квартирі (однокімнатній).
Три місяці тому я якось грубо порушив питання, мовляв, я роблю ремонт, і ми переїжджаємо до мене! І я був такий впевнений, що вони погодяться.
Але все пішло проти мене, що я не поцікавився у доньки, чи хоче вона (хоча я питав, і їй було все одно) більше там кермує дружина.
Дружина підводить під те, що їм важко переїхати, оскільки потрібно буде переводитися в іншу школу. Загалом посварилися, думаю, добре, потім порушу цю тему.
Тепер про дружину. Вона в мене педант і все намагається контролювати (можна зрозуміти, бо в чоловіках вона розчарувалася). Лайка у нас постійна, то я чашку не так ставлю, то не готую, але я терплю це, хоч і висловлюю іноді.
До моєї роботи від її квартири 100 км в один бік! Я кажу, мовляв, я теж за 200 км на роботу їздити втомився, треба переїжджати до мене, а цю квартиру здавай, а гроші бери собі.
Як я до них відношуся? Ні разу я не прийшов з одним букетом, завжди для доньки був ще один букет! Намагаюся балувати як вмію (хочу що б вони сяяли, розумієте?) і мені це не складно, все це мені подобається, намагатися і бачити їх усмішки, я від цього відчуваю ніби в мене з’являються крила.
Але знову я підняв у машині питання про квартиру, кажу дружині: «я тебе вислухаю, але можу твою думку не прийняти по ремонту (я навіть домовити не встиг), а хотів домовити «бо і ти моя». (Смаки різні, але однаково дружині довіряюсь у неї погляд художника).
І я додав: може спальню на другий поверх, а на перший кімнату для доньки з елементом вітальні. Дружина сприйняла це як те, що я проти дитини.
У мене просто не було слів! Як я можу бути проти, коли я все роблю, намагаюся, зі шкіри лізу аби вони посміхалися. І щоб вона відчувала, що вона за чоловіком, що є опора.
Вчора їй написав величезне повідомлення, щоб вона перестала так поводитися. Бо чоловік я!
Вранці набрав її, говорю, допоможи мені, будь ласка, з дизайном без тебе не впораюся. Спокійним тоном.
У відповідь: «ти проти мене та моєї дитини нам твоя квартира не потрібна» і ще дуже багато образливих слів. Мене це так зачепило і я зірвався, накричав на неї точніше, як істерик поводився (просто те, що вона говорила, в голові не вкладалося).
Останні мої слова були: йдіть ви лісом. Слово даю, не хотів так казати, не розумію, звідки вилетіло, тепер я почуваюся повним дурнем і винним.
Зрозумійте мене я ж, як краще хочу (нехай так і буде правильно) треба вперед йти, а не на місці стояти. Ще коли я сказав, що мені до роботи ближче на 2 години їзди буде, у відповідь: «ти думаєш тільки про себе, а про нас з дитиною навіть і не думаєш, як тяжко переїзд прийме донька та школу». Мені 27 років, дружині 33 роки, а дочці 13 років.
