— Що ж твій татко такий чудовий тобі жодного листа не написав? А? Мовчиш! Не потрібні ви йому! Він замість вас іншу вибрав! І аліменти мені його не потрібні! Інакше потім притягнеться в старості, будете за ним горщики виносити! — відповіла мама
Розлучатися з мрією було важко. Юлі хотілося вчепитися в блискуче хутро. Уткнутися в нього обличчям. Вона ж так її хотіла! Усе своє життя. І збирала, відкладала, збирала гроші.
— Хлопчика забрали одразу, матері сказали, що його не стало, але син був живим. То звідкіля взялася відомова написана на дитину, хто так невдало пожартував з долею Ганни та Олексія, хто забрав їхнього сина
Телефонний дзвінок потурбував ранкову тишу квартири і змусив Ганну відірватися від улюбленого заняття. Вона відклала вбік п’яльця і зняла слухавку. Незнайомий жіночий голос здався їй злегка схвильованим: —
— Не загуби дитину! — казав батько. — Чому я маю його загубити?! — обурювалася мама
— Не загуби дитину! — казав батько. — Чому я маю його загубити?! — обурювалася мама. Мене шестирічного вона везла на море. — Тримай маму за руку, і
— Бабусю, тримайтеся, — захвилювався чоловік, — Це, звісно, не прийнято, але шкода мені Вас. Допоможу. Зараз сам із кур’єром заїду і відвеземо на дачу. Як викопаємо, одразу зателефоную й операцію вони почнуть. А потім, усі разом, у лікарню поїдемо. Добре?
Бабуся Ольга зібрала речі в сумки, полила квіти, нагодувала кота й оглянула квартиру. «Усе!» — Подумала старенька. — «Зібралася. Здається нічого не забула» — Вона глянула на Василька, який ретельно вилизував
Світлана усміхнулася — «дівчата». Це вже давно не про неї. Заміж вона рано вийшла, чоловік на дванадцять років був старшим
До поліклініки Світлана ледве допленталась — ногу сильно підвернула. Оступилася випадково, та так, що ледве могла йти. Якийсь лисий мужик спритно обчалапав Світлану і перед самим її носом чурхнув перший
— Олю, ти з глузду з’їхала?! Катя мені все розповіла. І вона не зобов’язана прикривати тебе. Софія — твоя дитина, твоя відповідальність! Прийди до тями! Який, до біса, Віталік? Квартиру я купувала не для Віталіків!
Коли мати Ольги і Каті вийшла заміж і поїхала далеко, вона залишила своїм дочкам не тільки квартиру, а й можливість розпоряджатися своїми життями самостійно. Оля, старша, без вагань
— Не бійся, я тобі допоможу, а ця тітка тобі не потрібна, вона погана, всі вони погані, —прошепотіла Аліса й обійняла батька за шию
— Ти не моя мама! Залиш нас із татом у спокої! Іди геть! — чула кожна дівчина, яка побажала ділити дах, хліб і розкладний диван з Антоном. Маленька Аліса злісно кидалася
— Олю, це правда? — суворо запитав Вадим, коли дружина поговорила з подругою. — Тобі справді підвищили зарплату? — Підвищили! — гордо й радісно відповіла Ольга
Свекруха дізналася, що невістці підвищили зарплату, і вмовила сина жити за рахунок дружини. Вадим стояв у передпокої і чув, як дружина хвалилася телефоном подрузі, що їй зарплату підвищили.
— Все село оминало будинок бабусі. Сільські хлопчаки ніколи не наважилися б тягати фрукти з її саду. Серед дітей ходили легенди, що в неї все отруєне. І хто з’їсть хоча б шматочок яблука — неодмінно щось погане станеться. Молоді дівчата, дорогою на побачення, нізащо не наважилися б пройти повз її будинок
За очі її називали стара Карга. В обличчя — Семенівною. Імені її ніхто не знав. Навряд чи хтось хотів із нею спілкуватися. Вона була мовчазна, людей оминала. Якось
— Мамо, навіщо так далеко? А я? На два тижні один? А поїсти? — Ярослав зазирнув у холодильник, переконавшись, що наготованої їжі в ньому зовсім мало. Ну, якщо тільки на кілька днів. Він знову подивився на матір, і в його очах застигло здивування
— Мамо, навіщо так далеко? А я? На два тижні один? А поїсти? — Ярослав зазирнув у холодильник, переконавшись, що наготованої їжі в ньому зовсім мало. Ну, якщо тільки на

You cannot copy content of this page