Головна

Життєві історії

— Та що такого? Ну, був у нього випадок до неї. Дівчина «залетіла», він не захотів дитину. Позбавилися проблеми — і все. У нас у молодості, Іринко, пам’ятаєш, скільки таких історій було? Я сама двічі… ну, ти знаєш. І нічого, живемо ж
Життєві історії 0
— Та що ти так хвилюєшся, Іринко? — каже Юля. — Дівчина вона молода, двадцять шість усього. Знайде собі іншого. Подумаєш, весілля скасувала. Ірина зітхає, хитає головою. Заміж
— Мамо, а давай ти не будеш лізти не в свою справу. Ось самі розберемося, ми дорослі люди! Не треба на нас приміряти свій особистий життєвий досвід. Та й якщо застосувати… Ти батька тут тримала біля своєї спідниці і що? Не поїхав нікуди, просто спився від безнадії. Так що досвід у тебе, вибач, поганий
Життєві історії 0
— Я не стрималася, та й потім, а чому я мала стримуватися? Аня свою думку мені висловила в дуже різкій формі, коли я попередила, що так і буде,
— Ці вареники були на замовлення! Я мала сьогодні відвезти їх клієнтці! Чоловік розгублено подивився на дружину: — Вибач, я не знав. Вони ж лежали на нашій полиці в морозилці. Я хотів їсти і зварив їх
Життєві історії 0
Тетяна ледь пленталася додому з великою сумкою продуктів із супермаркету. Від утоми 34-річна жінка ледве пересувала ноги. Втомлені думки огорнули Таню. Вдома чекали двоє діток і чоловік Віктор,
— Вона ж у нас бухгалтеркою в керуючій компанії працює. Усі два дні вихідних вона просто лежить пластом, в інші — то за поперек тримається, то тиском мучиться, то все разом
Життєві історії 0
— Чесно кажучи, не розумію. Якби в мене зараз була можливість сидіти вдома, нехай і за невеликі гроші, я б ані дня більше роботою не займалася, — говорить
Таку наречену ще пошукати треба: і трикімнатна квартира в центрі міста, яка дісталася від бабусі, і нова машина, нехай і в кредит, але своя, і всі необхідні меблі, і побутова техніка, аж до посудомийної машини. Гена прийшов на все готове
Життєві історії 0
«Я ж не підписувалась на те, щоб прибирати за свекрушиною донькою! Це вже занадто!» — саме так думала Аліна, щоразу прибираючи в хаті після Лізи, сестри її чоловіка.
— Що, жерти нічого стало, прийшла в нормальних людей гроші вимагати? — Які ще гроші? — не зрозуміла Наталя. — А ти не знаєш, які. Так, ми добре заробляємо. Так, дітей своїх по курортах возимо і за кордон вчитися відправили. Але твоїй матері й тобі, дрібній жебрачці, нічого не обломиться, так і знай
Життєві історії 0
— Як же так, Наталко? Ми ж родина, рідні люди, як-не-як… — Мамо, якого біса ти їх до хати впустила? — процідила крізь зуби молода жінка, роззуваючись під
— Гаразд, я поговорю з нею, дізнаюся, чи погодиться, а тоді скажу, скільки грошей вам треба буде їй заплатити, — Наталя ледве стримала посмішку, бо знала, що зараз почнеться. — Яких ще грошей? Що ти верзеш? Звідки в нас такі грошиська?
Життєві історії 0
— Ні, ось не знаю навіть, як ти збираєшся заводити дитину в такому віці, — похитала головою Ніна, дивлячись на такий же великий живіт зовиці, як і її
— Ось коли знайдеш гроші, тоді будівництво і продовжимо. Мені немає інтересу бігати по друзях і знайомих, діставати родичів проханнями позичити ту чи іншу суму. Хочеш жити у власному будинку — рухайся, Іро! Віталій якось швидко забув, що ідею побудувати котедж дружині подав саме він. На його вимогу була продана квартира
Життєві історії 0
— І йому, Іро, зовсім не соромно тебе об’їдати? Чим ти сама харчуєшся? Чим дитину годуєш? — вибухнула Віра Яківна. — Нас тут годують, мамо. Так, не так
— Забирайся в своє село, потвора периферійна! — не церемонилася свекруха-професорка віч-на-віч, забувши, що свого часу теж звідкись приїхала: пам’ять-то — вибіркова! — Іди, корів дої — тобі дуже пасуватиме! — А ось тобі! Сама йди до біса! — парирувала Олька, у якої цього разу кава, що втекла, залила плиту. — Вимиєш — не переламаєшся
Життєві історії 0
— Льово, вгамуй свою маму, бо я за себе не відповідаю! — викрикнула Оля чоловікові, зустрівши його. — Мама просто хоче привчити тебе до порядку! — відповів люблячий
— Мамо, зупинись! Ікру поклади на місце. Її Катерина Василівна надіслала для підняття гемоглобіну! Наталія Михайлівна злякано завмерла і притиснула маленьку бляшану баночку до грудей. — Ну, я трошки… я в них поїм. Тимурчик же ніколи собі такого не купить, вони заощаджують. Діти, борги
Життєві історії 0
Наталія Михайлівна обережно розбирала сумки, принесені донькою. Її рухи були повільними, вивіреними, ніби вона не просто розкладала продукти по полицях, а проводила священний ритуал. Кожен пакет, кожна баночка

You cannot copy content of this page