Життєві історії
— Тетяно, як ти одна до магазину дійшла? — здивувалася тітка Марія. — Та там, матуся спить, а їсти хочу. Я її буджу, буджу, а вона не встає. Ось і
— Їдуть, — домовик Василь розгублено дивився на колишніх мешканців, які вантажать пожитки в скрипучий віз. Ось батько сімейства повернувся до хати, і в Василя забарабанило в грудях: невже? Та
Отже, уявіть, напівпорожня маршрутка повільно плентається вулицями міста. На зупинці заходить досить симпатична,ю тридцятирічна жінка. Детально описувати її не буду, скажу коротко — гарна та приваблива. А слідом
Відмити б його, але ні сил, ні бажання не було. Город заростав кропивою і лопухом. Але і це Марію Петрівну не турбувало. Та й минула зима забрала останнє
— Наталочко, я тобі тут огірочків із дачі привезла і кабачків, — у дверях стояла свекруха з двома великими сумками і доброзичливо посміхалася. Але Наталка напружилася, шукаючи підступ.
— Ну ні вже Наталю, так, як ви живете зараз уже ніхто не живе. Це минуле століття якесь. — Це чому минуле століття? Чим ми погано живемо, Рито?
— Вибач, Вірочко, я не хотів… – зніяковіло промовив Дмитро, коли все закінчилося. — Таки й не хотів? – хитро примружилася вона, – Тобто, це я тебе змусила?
Євгенія була пізньою дитиною в сім’ї, вона зʼявилася на світ, коли її матусі було вже тридцять сім років. До появи у сімʼї цієї милої дівчинки, обзавестися дітьми у
Ніна дивилася на величезні, як пельмені, губи співрозмовниці, але думала не про них, а про те, що куплені влітку туфлі стали малі синові, а на нові грошей немає.
Олексій прийшов з двору додому сумний. Він сів у передпокої на стілець і зітхнув. — Що сталося? – поцікавилася бабуся, – чи не захворів ти? — Ніі… –