Мені 22 роки. Три роки тому на вечірці познайомився з неймовірно красивою дівчиною, всі думки в той момент були про те, що з нею я був би найщасливішою людиною на світі. Але була проблем – вона була заміжня.
Їй був 21 рік, мені 19 років. Але я хлопець пробивний, взяв і забрав те, що мало належати мені. Майже одразу почали жити разом.
Я вже тоді непогано заробляв, а вона працювала офіціанткою у кафе. Жили дуже гарно, ми були щасливі.
Але мені стали набридати ці стосунки, постійно дивився на інших дівчат — адже це лише моя третя дівчина в ліжку. Я намагався розірвати стосунки десь за рік, але повторний дзвінок від неї повертав усе назад.
Вона закохалася у мене. Сильно. Дуже.
Через деякий час я відкрив власний магазин, вона залишила роботу і пішла до мене в магазин.
Дуже багато допомагала мені з документами та іншими справами. Часом я поводжуся, як свиня, сміття скрізь, взуття вдома не знімаю, а вона ні слова не каже й все прибирає.
Вдома завжди ідеальна чистота. Через рік продав магазин, заробив на цьому непогані гроші, з’їздили з нею кілька разів до Франції, на Гоа, пів Азії об’їхали. І в процесі всього вона навіть трохи не вивчила англійську.
Вона не дотягує до мого рівня. Відчуваю її дурною дитиною поряд зі мною.
Так, і довкола мене стільки дівчат. З почуттів у мене залишилася тільки прихильність, не більше.
Обіцяв поїхати разом жити з України, але процес переїзду та пошуку роботи займе ще кілька років — з її рівнем англійської. Загалом, результат. Вона повністю залежить від мене.
Любить мене більше, ніж рідна мати, вона з бідної сім’ї і в неї, звичайно, ніякої роботи. Я був надто зайнятий бізнесом, щоб бачити все це.
Як тепер це зупинити, я не уявляю. Я ніколи не писав великих текстів, думка може бути розмита, але сподіваюся, доніс суть. Як її краще покинути?
