Наталя живе з чоловіком і сином у трикімнатній квартирі, яку взяли в іпотеку 9 років тому. Борг перед банком майже виплачений, зараз Наталя на 4-му місяці – чекають другу дитинку.
Малятко планували, дуже хочуть доньку, жінка думала, що цей період буде сповнений спокою та радості, але… не виходить.
Сама Наталя винить у цьому обставини та дружину свого молодшого брата.
— Я на спадок після мами й не думала претендувати, — розповідає жінка. — Дала мамі слово колись, що не стану ображатися на те, що вона квартиру залишить братові. Тільки ось мама заповіту так і не написала і навряд чи напише, нещодавно другий інсульт з нею стався, зараз вона, на жаль, у дуже поганому стані.
Сумно все це, що й казати.
Не знаю навіть, чи доживе мама до появи на світ моєї другої дитини, але вже тепер – як є.
І я б від своїх слів, сказаних мамі, навіть і без заповіту не відмовилася б. Але… Віра так себе поводить, що я все частіше думаю, що нічого мені від спадку відмовлятися.
Наталі майже 40 років, її братові 32.
Наталка заміжня майже 15 років, перед весіллям мама дала їй гроші, щоб вони з чоловіком могли вирішити питання з житлом.
Коштів було небагато: ще й свекруха давала, змогли вони тоді купити однокімнатну лише з 25% первісним внеском.
Мама, коли гроші доньці давала, взяла з неї обіцянку: не ображатися, що трикімнатна квартира, власницею якої є тільки мама, де Наталя і її брат виросли, дістанеться братові: він молодший, він дбатиме про мамину старість, а донька свою частину спадку вже отримала.
Наталі й на думку не спало сперечатися, ображатися. Дала слово, що так і буде, нехай трикімнатна дістанеться братові.
На щастя, подружжя змогло продати однокімнатну з майже виплаченою іпотекою, купили нинішнє житло, коли Наталка була в положенні другим сином.
З дітьми затрималися, так, треба було заробляти. Дуже переживали, що другий раз це буде проблемною, якщо взагалі буде. Відразу все вийшло.
Правда, перший напад у мами стався ще три роки тому, другого ніхто не чекав, мама нібито нормально почувалася.
Але Наталя каже, що все одно б не стала б відкладати другу дитину – нікуди вже відкладати.
Брат Наталі 6 років тому одружився, як і домовлялися, молоду дружину він привів до маминої квартири.
В принципі, дружина брата нормально з мамою уживалася, зʼявилася в їх родині донечка, у побуті вони не сварилися, але…
— Коли у мами вперше це сталося, Еліна до неї взагалі не підходила, — згадує Наталя. — Мовляв, у неї дитина маленька, їй важко, і взагалі, це наша з братом мама, ми й повинні за нею доглядати.
Не повіриш, вона чоловікові своєму дзвонила на роботу, якщо треба було свекруху погодувати, поміняти їй білизну, дати ліки. Або, якщо щось екстрене сталося. Мені – дуже рідко.
А брат за день міг по парі разів зриватися з роботи й їхати проблеми вирішувати, благо, машина у нього була і є.
— Стривай, погодувати свекруху Еліна не могла? І це, сидячи вдома з дворічною дитиною? — здивовано округляє подруга очі. — Принцип такий?
— Ага, принцип. Вона чудово знала, що трикімнатна квартира обіцяна її чоловікові. Напевно, вважала, що якщо їй спадок не світить після свекрухи, то нехай чоловік з роботи зривається і робить справи.
Ну і спочатку вона, звісно, й подумати не могла, що наша мама зляже.
— Ну привіт, — посміхається подруга. — Подумати вона не могла, спадок їй не світить, а нічого, що вона вже 6 років живе в цій квартирі просто так?
І потім, за її чоловіком успадковує їхня спільна донька, та й взагалі, елементарне співчуття повинно бути у людини чи ні?
У Наталі на ці питання немає відповіді.
Мама тоді відновилася десь за пів року, стала потихеньку сама себе обслуговувати, рука не до кінця відійшла, але мовою, пам’яттю та всім іншим жінка володіла.
Брат рік тому влаштувався на нову роботу, тепер він часто їздить у відрядження і тижнями його вдома просто немає.
Чоловік каже, що там більше платять, ширші перспективи, є можливість зростання.
У його відсутність Еліна зі свекрухою не конфліктували, співіснували в рамках однієї квартири мирно.
Невістка могла приготувати їжу та запросити свекруху до столу, наче й не було того періоду, коли вона до неї й підходити відмовлялася.
А потім з мамою стався другий напад.
— Приїжджай терміново, — зателефонувала родичка Наталі. — Твій брат у відрядженні, а мати ваша впала й лежить. Викликай швидку. Я?
Я тобі зателефонувала, цього мало? Якщо я викличу швидку, то вона швидко приїде, ти не встигнеш доїхати, а я не поїду, у мене донька і так злякалася, я її терміново гуляти зараз вивела.
— Уявляєш? Людина впала, їй явно погано, а вона мене чекає, щоб швидку викликати! — злиться Наталя. — Час дорогий, а у неї, бач, донька злякається!
Наталя викликала одночасно швидку і таксі, через 20 хвилин обидві машини були вже на місці.
Сваритися тоді з дружиною брата не було ані сил, ані часу.
Вона потім братові поскаржилася на його дружину, мовляв, це просто нечувано, розберися.
Як брат розбирався з дружиною – Наталі невідомо, невдовзі після госпіталізації мами стало ясно, що друга дитинка вже всередині.
Маму через три тижні виписали додому, у неї сильно порушена мова, половина тіла паралізована, є й ментальні проблеми.
— А братик мій все ганяє по відрядженнях, — злиться Наталя. — А коли він у відрядженні, Еліна смикає мене: приїжджай, я не збираюся її перевертати, це ваша мати і крапка. Нормально?
І брат мені такий:
«А що, тобі складно чи що? Але ж реально моя дружина не зобов’язана, це не її мати».
А те, що я в положенні і буду перевертати маму з ризиком для здоров’я? Це нічого? І що я працюю, взагалі-то, і квартира мамина йому дістанеться?
Наталя ще одразу після виписки мами запропонувала братові найняти доглядальницю, вони з чоловіком були готові скидатися, незважаючи на прийдешній декрет.
Брат з Еліною поговорив, та сказала, що стороння людина в домі буде її напружувати.
Тоді Наталя запропонувала братові міняти роботу, щоб не було відряджень, мовляв, це ж не діло, що вона мчить з роботи на таксі, щоб мамі дати (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) ліки або погодувати. Ну якийсь вихід має бути із ситуації?
І взагалі, чи не забагато Еліна на себе бере?
То їй доглядальниця заважатиме – чужа людина в квартирі, то вона сама свекрусі – чужа людина і не підійде до неї, для цього є діти.
— Логічно ж, якщо свекруха чужа, то киш з її хати, доглядальниця житиме і крапка, — вважає Наталя. — А з роботи, до речі, брату вона теж йти заборонила, мовляв, мама все одно приречена, це питання часу, а вдруге таку вакансію можна і не знайти.
— І що, ганяєш? — співчутливо питає подруга.
— Ганяю, правда, ввечері тепер тільки. Я наполягла на своєму, що якщо щось треба, то Еліна дзвонить сусідці, якій я плачу. Довелося сваритися, але для мене це вихід.
Тільки… тільки тепер я не дозволю брату успадкувати всю квартиру. Нехай дружину свою дякує за це.
Після мами у спадок вступлю.
Мало того, ще й продажу вимагатиму. Якби брат на себе догляд за мамою взяв, інша була б розмова.
Тільки моє рішення не нервувати не допомагає, психологічно, хоча й знаю, що не можна.
Що думаєте? Чи має рацію Наталя?
Вона ж слово мамі дала, гроші на квартиру колись отримала, а тепер хоче претендувати на спадок?
