Ганна Павлівна сиділа на лавочці у лікарняному сквері, а по її обличчю текли сльози. Цього дня їй виповнилось 70 років. Начебто нещодавно вона була цілком молодою жінкою, а тепер уже бабуся, починається восьмий десяток. І навіть привітати нема кому. Одна залишилася доживати у пансіонаті.
Сусідка по палаті привітала. Молоденька медсестричка Женя принесла яблуко, сказала пару теплих слів, але від цього не легше. Син уже три тижні й не згадував та не приїжджав. А доньку при зустрічі вже й впізнати не вийде, не бачилися дев’ять років.
Ганна Павлівна поринула у спогади. Як із чоловіком переїхали до міста, як він купив «Жигулі» та потрапив на них в аварію, як залишилася одна із двома дітьми. Як у вихідні мила підлоги в під’їздах, щоб Колю з Дашею було у що взути та одягнути. Сподівалася, що вони виростуть, стануть для неї помічниками, опорою, але не склалося.
Коля без батька ріс тим ще шибеником, водився з незрозумілими компаніями, потрапляв у погані історії. Якось ледь не потрапив за ґрати. Добре, що мати знайшла гроші, щоби відкупити. Потім понад рік борги віддавала.
А Даша вийшла заміж, народила дитину, але хлопчик ріс дуже хворобливим. Анна Павлівна онука майже не бачила, бо доньці довелося переїхати до іншого міста, де був спеціалізований медичний центр. Чоловік доньки довго цього не терпів, втік, але вона не опустила руки, працювала, лікувала дитину.
Потім вона зійшлася з якимсь Олегом, у якого дочка мала схоже захворювання. І все ніби стало в них налагоджуватися, розписалися, але раптово вже Олег опинився в лікарні, довелося робити термінову операцію. Тоді Даша звернулася за допомогою до Анни Павлівни.
Дочка знала, що мати має невеликі накопичення. Однак мати бачила нового доччиного чоловіка лише один раз у житті, він був для неї чужою людиною. Цілком чужим.
Тим більше, що гроші Ганна Павлівна вже давно вирішила подарувати синові на весілля. Коля знайшов дівчину і зібрався нарешті створити сім’ю, тому доньці вона тоді відмовила. З того часу з Дашею вони не бачилися.
Відносини з невісткою не склалися. Спочатку та дівчина поводилася скромно у чужій квартирі, але швидко освоїлася. Стала Ганні Павлівні зауваження робити, могла й крикнути на свекруху. Син спочатку заступався, а потім став на бік дружини.
Півтора місяця тому невдячний син привіз матір сюди. Нібито для лікування, щоби здоров’я поправила. Одного разу відвідав, а потім зник, навіть не дзвонить. І вона до нього додзвонитися не може, наче син телефон відключив назавжди…
Гірко зітхнувши, Ганна Павлівна піднялася і попрямувала до пансіонату, але раптом зупинив її знайомий голос. Не вірячи своїм вухам, жінка повільно обернулася на оклик і побачила, що до неї поспішає молода жінка. Вона легко впізнала її, наче й не було довгої розлуки дев’ять років. То була її дочка Даша.
Дівчина розповіла, як її брат не хотів надавати адресу пансіонату. Вона перепросила за довгу розлуку та заявила, що тепер Ганна Павлівна житиме з нею у великому будинку.
