Ми з рідним братом живемо на одному сходовому майданчику. Так вийшло. Спочатку одна з бабусь квартиру у спадок батькам залишила, а потім мама з батьком купили сусідню, розсудивши, що дітей у них двоє, виростуть і їм житло потрібне буде.
Я старша за брата на 7 років, спочатку я пішла в самостійне життя. Вийшла заміж, зʼявилася дитина, відсиділа декрет, працюю в мережевому магазині старшим продавцем. Півтора року тому сім’ю створив і брат, так у мене з’явилася невістка Наталка.
Подругами ми не стали, давалася взнаки різниця у віці в 10 років, але перший час стосунки між нами були нейтральними. Наталка навіть могла раз на місяць ввечері на чай зазирнути до мене, погратися з племінником чоловіка, поговорити. Та й на спільних родинних заходах ми спілкувалися.
— Як добре, як правильно ми свого часу зробили, купивши сусідню зі свекрушиною квартиру, – казала мама, – тепер дві сім’ї поряд. Допоможете одна одній.
Мені, прямо скажу, допомога не була потрібна. Із сином у мене на «підхваті» завжди сиділа свекруха, зі школи його забирала вона ж. Батьки у нас ще працюють, а мама чоловіка вже на пенсії. А ось Наталка останнім часом почала цю саму допомогу просити.
Почалося все приблизно 3 місяці тому, коли дружина брата була на 9-му місяці свого цікавого положення.
— Слухай, – дзвонить мені на роботу ближче до вечора, – а чи не можеш ти захопити з роботи хлібець, молочка, ну і сир, мабуть. Я почуваюся такою роздутою, так важко потім із пакетом на 4-й поверх підніматися, а тобі ж однаково по дорозі.
У принципі, звісно, мені по дорозі. Магазин недалеко від нашого будинку, та й захопити пляшку молока і буханець хліба зі шматком сиру мені не важко. Все одно я теж продукти додому несу. Тільки ось такі прохання стали регулярними, буквально за кількістю моїх змін на тиждень, а гроші за продукти Наталка мені стала «забувати» віддавати.
— Так хочеться винограду і сирків, – тоном, що плаче, дзвонила родичка, – купи, га? Так, ще б гель для прання, ковбаси якої-небудь. Яку? Ну ти сама вибери, ви ж краще знаєте, яка хороша.
Я почала злитися: мало того, що гроші мені віддавалися через раз, так ще тягати продукти на дві сім’ї важкувато. Брат допізна працює, та й магазин у нас теж зачиняється о 22-й годині. Навіть чоловік помітив і насварив мене:
— Довго ти, як кінь будеш носити все це?
Самі ми з чоловіком на закупівлі їздимо раз на тиждень. І не до мене в магазин, у себе я купувала ті самі горезвісні хліб і молоко, ну й іноді щось по-дрібниці. Я Наташі сказала, мовляв, нехай її чоловік візьме на себе доставку продуктів.
— Він навіть може з нами їздити закуповуватися, – запропонувала я.
Брат з нами їздити не став, але на якийсь час проханнями принести те чи інше родичка мене не долала. Зʼявилася племінниця, і це співпало з тим, що брата послали на 2-х тижневі курси підвищення кваліфікації. Тут Наталка знову про мене згадала.
— Всю ніч не спали, донька кричала, зараз заснула, а вдома просто абсолютно нічого немає з продуктів! Не могла б ти купити молочка, хлібця, курячу грудку і сир? Я ж годуюча, а вдома стільки справ, стільки справ!
Гаразд, думаю, раз братик мій у від’їзді, допоможу. Хоча в чому складність одягнути дитину і піти в магазин? Навіть візочок тягати не треба, у нас внизу є відсік на замку, де всі, зокрема й Наташа, залишають дитячий транспорт.
Купила, принесла. Наталочка швидко взяла пакет і, сказавши, що донька плаче, треба до неї, зникла, а двері зачинилися. Коротше кажучи, за ці два тижні я принесла продуктів дружині брата на 3748 гривень. Із них мені одного разу віддали 540 гривень. Все.
— Брат, – сказала я, коли він повернувся, – гони гроші, я твоїй родині продукти купувала. З тебе 3200. Ну не знаю, чому вона не віддала, може в неї грошей не було. Та вона й раніше мені частенько за продукти «забувала» гроші віддати.
— Спасибі за допомогу, – подякував брат, – але Наталка завжди говорила, що ти принесла стільки, на таку суму і я їй давав гроші, щоб вона тобі повернула.
Брат із дружиною поговорив, як він розповів, дружина просто відкладала зекономлені на продуктах гроші в скарбничку на всякі приємні дрібниці для себе.
— Соромно, – сказав Вадим, – ти вже вибач. Ні, я в грошах її не обмежую, звіту особливого не вимагаю, хоча вона марнотрат, контроль за нею потрібен. Чому вона так поводилася. Вибач, не купуй нічого більше, добре?
А через тиждень після розмови дружина брата з коляскою зустріла мене біля під’їзду.
— Скаржилася? – єхидно поцікавилася Наташа, – Правильно кажуть, що у продавців гроші частенько до рук прилипають. Ось і ти за наш рахунок матеріальне становище поправила.
— Наталко, ти про що?
— Про що? – родичка перейшла на підвищений тон, – Про гроші, які ти з мого чоловіка стрясла! Але ж нам зараз важко, я в декреті, але ні, сестриця вирішила за рахунок братика нажитися. Скажеш не так? Усі знають, що вам, продавцям, продукти задарма дістаються, ви просто берете те, що захочете, обраховуєте покупців!
Я не знаю, де ще залишилися обрахунки, у нас переважна більшість картками розплачується, не хочу сперечатися про стереотипи, що склалися в суспільстві.
