Із чоловіком познайомилися в університеті. Він тоді сильно пив і спілкування зі мною допомогло йому позбутися цієї згубної звички. Ці місяці пеклом для мене були. Чого з ним тоді була, не знаю.
Зате за студентськими мірками у нього були гроші. Водив мене у кафе, кіно, купував речі. Загалом через 9 місяців знайомства ми зіграли весілля. Відразу дізналася, що чекаю дитину, з’явилася дитина. закінчила навчання. Дитина підросла.
А зараз сиджу і не розумію, як я могла допустити це все? Я його не люблю, не хочу і навіть бачити його можу тільки зі стиснутими зубами. Про жодні теплі сімейні стосунки і мови не може йти. А на вигляд все добре.
Квартира, машина, дитина, здається, ніби з жиру бішусь. Працюю багато, на собі часу майже немає. Мама обурюється, як так, ти після роботи повинна одразу додому до дитини, а я вже просто не можу.
Дитину я люблю, але вдома не хочу з’являтися. Не хочу бачити чоловіка та існувати в нашому сімейному «укладі». Сиджу, гадаю. Навіщо я вийшла за нього заміж?
Адже я його й тоді вже не любила та не хотіла. І що тепер із цим робити?
