Мені 35 років і в шлюбі з чоловіком я вже 16 років, є дочка – 15 років. Коли мені було 17 років я познайомилася з одним молодим чоловіком, і якось він почав свої залицяння, але я не сприймала його всерйоз, але через його увагу і піклування я до нього прив’язалася. І почали зустрічатися.
Через деякий час я про нього розповіла своїй мамі. І все моє життя закінчилося. Моя мама зненавиділа його, і я й досі не можу зрозуміти чому. І так потай ми зустрічалися з ним 3 роки.
Мама здогадувалась, питала, навіть стежила, але так нас і не спіймала. Але, як кажуть, все таємне стає явним. І на той момент за мною доглядав ще один хлопець, старший за мене на 6 років (мій чоловік).
Мама в прямому розумінні слова стерво, казала, що зробить з собою щось, якщо я не вийду заміж за нього. Якоїсь миті я зламалася, сказала мамі: «я зроблю все, що ти скажеш, тільки не треба цього всього». І я розлучилася з тим хлопцем.
Стільки він плакав, стільки я плакала. Через деякий час я вийшла заміж, мій хлопець писав мені в день весілля: «Маленька моя дівчинка, я біля твоїх дверей чекаю на тебе, вийди будь ласка і поїдемо, поїдемо туди, де ніхто не знайде нас, якщо ти не вийдеш зараз я на тебе чекатиму рівно рік. Сьогодні 18 березня і я одружуся наступного року цього ж числа».
Він як обіцяв, одружився! А в мене з’явилася дівчинка, але щодня кожну годину, щохвилини я не переставала думати про нього, страждати.
Через 16 років він мене знайшов, написав, а раніше я не бачила і не чула про нього жодного разу. Поговорили з ним по душах.
Він розлучений, є син. Тепер мене наче ще раз не стало. Я не знаю, як далі жити. Начебто 16 років не минуло, начебто все відбувалося вчора. Люблю його дуже і не забувала його ні на мить. Що робити?
