У мене була єдина подруга, зі школи, дуже близька. Був чоловік, є син, йому 15 років. Подруга теж знала колишнього чоловіка, у них у дитинстві було кохання.
Ми розлучилися, вони зійшлися і побралися, з’явилася в них дочка. Подруга питала мене, чи не буду я проти їхніх стосунків, я сказала, що не можу забороняти, хай вирішує сама.
Звісно, вона з ним залишилася. Якийсь час ми ще спілкувалися з нею після того, як вони стали зустрічатися, я подала на аліменти і колишній чоловік став від нас ховатися, грошей не давав.
Я спробувала попросити подругу поговорити з ним, адже утримувати сина має не лише мама, а й його тато. На що вона відповіла: «Я не втручатимуся, це його справа!». Після таких слів я припинила з нею спілкування.
Сумувала, ображалася, та й досі ті самі почуття відчуваю. З її боку були спроби розпочати спілкування, але я не можу пробачити, адже вона мене не підтримала, та й про що нам розмовляти?
Пройшло 7 років, як ми перестали спілкуватися, чи зможемо уникати теми аліментів, чи треба уникати цієї теми.
Я сумую за нею, у мене так і не з’явилося більше подруг, але як тепер їй довіряти, якщо вона одного разу вирішила влаштувати особисте життя, не подумавши, що дружбу зламала. Чи я перебільшую?
Просто я не розумію, як вона так просто прийняла рішення вийти заміж за мого колишнього чоловіка. Це дуже дивно все.
