Завтра мені виповниться 23 роки. Протягом останніх трьох років мій день народження виглядає однаково: не святкую (бо нема з ким), працюю в цей день, і все це супроводжує поганий настрій. Я намагаюся аналізувати своє життя, але так і не можу дійти певного висновку.
Напевно, почну з особистого життя. У мене його нема, і ніколи не було. Я не знаю як це, коли до тебе виявляють інтерес, я ніколи не отримувала квітів у подарунок, мене просто ніколи не обіймали.
Згадую свій підлітковий вік. Я виглядала набагато краще, але навіть тоді на мене ніхто не звертав уваги. Я ніколи нікому не подобалася. Мені 23, а я ще навіть не цілувалася.
Я чудово розумію, що зараз одна із причин – мій зовнішній вигляд. Я товста. Обличчя у мене досить симпатичне, але фігура все псує. Але чому ж тоді ніхто мене не цікавив, навіть коли я виглядала нормально? Особисто знаю кількох дівчат, які мають ті ж проблеми з вагою, що й у мене. Але вони мають хлопців!
У мене ще одна проблема — мені дуже важко спілкуватися з людьми. Останні років п’ять я кілька разів практично повністю змінювала оточення (двічі переїзд у нове місто, два рази навчання у новому виші, нова робота), але завжди і скрізь було чужим у колективі. Я дуже мовчазна, не вмію жартувати і дуже швидко втомлююсь від людей.
Мене ніколи нікуди не запрошують. Смію припустити, що за моєю спиною навіть жартують. Навчання. Я погано навчаюсь. Навіть зараз я не впевнена, чи не виженуть мене з університету. Я дуже лінива, завжди все відкладаю на останній момент.
У мене погана пам’ять. Навіть вірш важко запам’ятати. Іноді таке почуття, що мозок просто відключається, коли я сиджу на парах. Дуже погано розумію. Почуваюся тупою в порівнянні з моїми одногрупниками, яким для того, щоб запам’ятати, досить просто уважно слухати викладача.
Мені, щоб зрозуміти якусь тему, треба сісти вдома та ретельно розібрати, що до чого. Тепер робота, чи скоріше підробіток. Не можу зрозуміти свого начальника. У нього начебто немає претензій до мене (принаймні ніколи особисто не згадував), проте постійно шукає мені заміну.
Хоча чудово знає, що у мене складна фінансова ситуація і моя зарплата залежить від кількості відпрацьованих годин. Ще я залежна від їжі. Вже стільки разів намагалася сісти на дієту або почати правильно харчуватися, але не можу протриматися навіть один день. Занадто лінива і шкодую себе.
У мене немає друзів та практично немає знайомих. В оточенні людей іноді почуваюся невидимкою. Я постійно мрію. Мрію про те, що в мене інше життя, багато друзів, кохана людина, я добре вчуся. Занадто багато часу витрачаю на мрії. Боюся, що одного разу збожеволію через це.
Найбільше мені шкода моїх батьків. Вони страждають через мене. Я знаю, що вони покладали на мене великі надії. Вони платять за моє навчання у престижному виші, а я надто тупа, щоб навчатися.
Вони, напевно, в майбутньому захочуть онуків, а хлопці в мій бік навіть не дивляться. Іноді вони прямо кажуть: “ти ніколи не вийдеш заміж”. А я надто лінива і тупа, щоб щось змінити.
