Рідне Слово – Сторінка 228

Життєві історії 0

— Матвійку, — питаю, — ти не хочеш цукерки? — Хочу, — відповідає, — але я вчора штани нові порвав, і мене мама покарала, сказала, тиждень буду без солодощів. Тут я вже не витримала! — Це в мами, — кажу онукові, — тиждень удома без солодощів, а в мене їж, скільки хочеш

З невісткою я посварилася, як то кажуть, “у пух і прах”. І не дивно,

Життєві історії 0

— Леро, – у мою спальню засунулася голова бабусі Христини, – а в тебе вінчик є? Я оладки Христиночці посмажити прийшла. Я була розлючена: ночувати онуку мама Микити залишити в себе не могла, а притягнутися так рано через половину міста, щоб посмажити оладки й погратися з моїми нервами – легко

Ми з Микитою зустрічалися. Рік уже живемо разом. Ми не розписані. А навіщо? У

Життєві історії 0

Після обіду Стас прийшов додому з величезним букетом бордових хризантем, у тон до його краватки, й повідомив Світлані, що його прийняли у фірму. А ще синочок пообіцяв їй, що вони обов’язково поїдуть до моря, адже вона ніколи не була на морі

— А Федько, виявляється, глибоко одружений… — зітхнула Світланка, сидячи на лавці в сквері

Життєві історії 0

— Ми ж свекрусі й грошей підкидали, то на одежу, то ще на щось, бо пенсія в неї зовсім малесенька, — розповідає молода жінка. – Хоча, по правді сказати, їла вона з семи днів не менше п’яти в нас

Оксана наша, бідолаха, з другого декрету на роботу вискочила раненько, донечці всього півтора рочки

Життєві історії 0

— Поклич тата вечеряти. Скажи татові, щоб він тобі допоміг із математикою, мені ніколи. Спитай у тата, чи можна тобі піти гуляти. — Ну який він, до дідька, тато? — Любов Тимофіївна аж злістю захлинається. — Видно ж, що тепла у стосунках немає, не було і не буде. Я взагалі вважаю, що роки треба з вітчимом прожити, перш ніж він заслужить слово «тато»

— Я ледь не зомліла, коли вперше це почула, – обурюється Любов Тимофіївна, розмовляючи

Життєві історії 0

Марія Семенівна ганяла курей у дворі, що знову розкопали під курником лаз, як біля воріт зупинилася машина. Сигнал автівки весело привітався двічі й затих. Марія Семенівна підійшла до воріт ближче. “Ба. Юрко. На своєму автомобілі завітав. Катерина за кермом”

— Доброго ранку, Семенівно. Що це ти хвіртку підперла, мене чекаєш? — Що на

Життєві історії 0

— Чуєш, може, худнути почнемо, — запропонувала вона, — а то мій уже дорікає. Орися теж зайвими кілограмами стурбована, але не так щоб дуже, але є мрія… а то он по телевізору такі красуні крутяться, за віком-то вже пенсіонерки, а якщо ззаду подивитися, то дівчатка їй-Богу. — А як? — питає Орися. — Я вже крем пробувала, що привозили

Борис Семенович Загребельний, свіжовиголений пенсіонер, з’явився перед вербівчанами як новоспечений мешканець. Швидко обжився й

Життєві історії 0

Рита з вдячністю подивилася на телефонну слухавку, з якої все ще линув лагідний голос свекрухи. Та вже розмірковувала про те, чим нагодує онуків – і супчиком, і рисом із котлетками, а Риті не доведеться морочитися з вечерею й стрімголов нестися додому після роботи, змучена й голодна

Рита з нетерпінням поглядала на годинник, чекаючи, коли ж нарешті закінчиться цей довгий робочий

Життєві історії 0

– Ти тільки зовнішнє бачиш, а глибини не розумієш! Так, квартира в нас шикарна, в престижному будинку, поліпшений проєкт, три кімнати! В одній ми з Вадимом, в іншій, дитячій — Артемчик. А в найбільшій — господиня всієї цієї пишноти, свекрушенька моя, Дарія Євгенівна, керівник і натхненник наших перемог

— Ох же, класно тобі, Оленко, живеш, як у раю! — Ніна зітхнула заздрісно,

Життєві історії 0

Високий чоловік у довгому плащі з капюшоном повільно рухався повз сарай до будинку, човгаючи ногами. Він ішов упевнено, високо піднявши голову, немов господар, який знає кожен камінчик під ногами. Підійшовши до ґанку, незнайомець зупинився і постояв, наче роздумував, чи варто йому заходити до хати, а потім рішуче простягнув руку до ручки

Злість на чоловіка палала в Людмилиному мозку, мов чорна свічка, затягуючи свідомість димом розпачу.