— А давай свою справу почнемо? – запропонував чоловік, – машина є, будемо продукти розвозити по далеких кутках, торгувати найнеобхіднішим, потім і назбираємо на свій магазинчик. Я й погодилася. 4 роки ми торгували “з коліс”, моталися по оптових складах, а потім узяли кредит, викупили невеличкий будиночок у центрі села і відкрили свою справу
Живемо ми з чоловіком у сільській місцевості. Я працювала довгий час фельдшером, але нас
— Так… справи… – вимовила дівчина. – І роботи немає, і грошей немає, і нога тепер боліти буде, і ще собака цей… у-у-у-у – вона раптом заплакала, притулившись спиною до стіни. Дівчина ридала, а в цей час собака піднявся і підійшов до неї. Лизнув руку, потім щоку, а потім став злизувати сльози з обличчя плачучої рятівниці
Олена повільно йшла додому. Плечі повисли, лоб напружений, в очах сльози. На останній співбесіді,
— Ой, – пробую сказати вкотре, – не потрібно було. Масло, сир і все інше в нас є. Спасибі, звісно, але більше не треба, добре? Ні, Ваша внучка такі пряники не любить, не їсть. Не купуйте, будь ласка, більше. І все. Гасіть світло. Починається концерт
— Ксюша, – на порозі свекруха Ірина Денисівна, – я по магазинах пробіглася, вирішила
– Як ви могли допустити? Як ви могли дозволити? Дитині треба освіту здобувати! А ви такі оптимістичні: нехай буде малюк! Що це за наречена така, яка ноги розставляє до того, як шкільну сукню зняла? Це порочне дівчисько! Треба було наполягати на тому, щоб дитини ніякої не було, а ви допомагати збираєтеся? Матвій невідомо кого в сім’ю тягне, а ви потураєте? – лютувала свекруха Люби
— Я нормально все це пережила, що тепер вдіяти? – зітхає Любов. – Весілля
— Я не можу одружитися, – розвів він руками. – Точніше, можу. Але тоді я дуже сильно підведу маму. Вона мене ростила одна. Знаєш, як важко їй було досягти всього, що вона зараз має! І тут я своїм шлюбом усе зруйную? Я тебе люблю, я планую з тобою жити довгі роки, хочу з тобою дітей, але штамп… Він потім з’явиться, коли мама піде на пенсію
— Не сказала б я, що Денис прямо мамин синочок, рішення ухвалює сам, мати
– Дивись, зараз зять твій майбутній другу роботу знайшов, знає, що житло треба заробляти. — Може, він має рацію. Але тільки… я не уявляю собі, щоб я заміж виходила з такими думками, щоб щось приховувала від чоловіка покійного, кроїла й викроювала, хитрувала, – хитає Надія Дмитрівна головою. – А якщо Матвій дізнається? Адже це ж буде розлучення. І взагалі, як потім легалізувати цю квартиру
— Надю, а може, права твоя Яна? – відповідає Надії Дмитрівні подруга. – Дивись,
У мене внутрішній протест якийсь з’явився – мені стало хотітися, щоб я подобалася іншим чоловікам зовні. Тому що мій чоловік ніколи не каже, мені лагідних слів, що я красива. Я намагаюся іноді, коли є сили – одягаюся для нього привабливо наодинці, відвідувала курси танців – танцювала для нього, у нього так очі горіли
Я втомилася метатися в пошуках вирішення ситуації, дуже прошу вас допомогти мені порадою осмислити
— Я ось із сусідкою говорила, так їм у магазин прибиральниця потрібна, десять тисяч платять, а роботи там, тьху. — Ви що, Ніно Михайлівно? Вам грошей не вистачає? Владик же дає начебто, і Вітя теж… — Та вже, мені вистачає, слава Богу синів гідних виростила, та ось тільки добрі занадто. Тому й сидять у них на шиї, всякі… — Ну гаразд, мені бігти треба, одужуйте
Таня не працює, від слова зовсім. Не встає о п’ятій годині ранку, щоб напекти
Лазня у Роми що треба, а котедж – просто блиск. Сам він опудало городнє – таким тільки ворон лякати: брови як два кущі на величезній голові у вигляді кулі, між брів – глибока зморшка, що приросла до черепа, оченята чорні, вугільні, їх і не видно майже з-під брів; ніс у Роми завбільшки з картоплю й дивиться набік – зламаний був замолоду в бійці, і це теж, знаєте, шарму не додавало
Рома вважав свою дружину красунею і говорив друзям як йому невимовно пощастило з дружиною.
– Слухай, ну ти теж не безпорадний, міг би кинути свою форму у машинку після тренування і натиснути на кнопку. У чому проблема? Я не можу про все пам’ятати. На роботі проблеми, в будинку теж справ повно
Валентина прокинулася, солодко потяглася. Згадала про те, що сьогодні на них із донькою чекає

You cannot copy content of this page