Племінників любить до самозабуття. Обдаровує і з собою відпустками тягає. Внуки навіть графік уже склали, хто наступний і чому. Чоловік її не заперечує, навіть жартує, скільки цього разу племінників на виховання з собою беруть

Моїй дочці 36 років. Три роки тому вона вийшла заміж, що дивно для всіх. Особливо для моїх синів (її братів) та їхніх дружин: дочка їм занадто черствою здавалась.

Втім, чоловіка дочка собі підібрала: нейрохірург він, отже, не може бути м’яким і слабким. З дитинства донька така була. Мріяла я про бантики, а отримала “пацанку”. Та й чого дивуватися було, якщо троє братів як приклад.

І професію обрала – боронь усіх від такого – вона ейчар, від англійського HR, це не кадровик, не бухгалтер, це типу стратега з підбору персоналу у великих фірмах. Вони самі собою, навіть ще й накази кадрам і бухгалтеріям роздають.

Прийняти, звільнити, скоротити, нарахувати за роботу, позбавити премії, отримати від керівництва за персону, що прийняла та на утвердження подала – її. Усі розбирання із співробітниками – теж її. Негативу багато. Але й зарплатня із додатковим заробітком – хороша. Другу квартиру собі купила як пенсійний фонд. В кредит, звісно, ​​але виплатила сама.

І піднялася моя дівчинка з молодого фахівця до директора фірми, у її підпорядкуванні понад двісті людей. Все в неї добре. Окрім характеру. Різка, навіть зухвала. Ну, це начебто їй жити не заважає.

І дітей нема. Племінників любить до самозабуття. Обдаровує і з собою відпустками тягає. Внуки навіть графік уже склали, хто наступний і чому. Чоловік її не заперечує, навіть жартує, скільки цього разу племінників на виховання з собою беруть.

Сувора, не забавиш у неї, а рвуться діти їхати. Поводяться чудово. Навіть матері їх дивуються, що ні на кого нарікань немає. Всі побоюються її гострої мови та прямолінійності.

І ось недавно зовсім мені заманулося здуру спитати її, а може вже своїх океанами-островами возити треба. Пожартувала невдало. І добре б я з нею віч-на-віч була, але тут невістка поруч опинилася. У цієї невістки двійнята дівчатка підростають, єдині дівчата зі всіх моїх онуків, сама вона зараз знову в положенні, хлопчик  кажуть. Вирішила невістка підтримати мою тему:

— З нашими із задоволенням пораєшся, а своїх завести що ж? Труднощів боїшся? Ну так ти ж спроможна і няню найняти, щоб самій не плюхатися цілодобово з немовлям! Не все ж таки тільки працювати і працювати, треба і мамою стати.

Я їй і моргала, і кивала, щоб вона перестала, але ні, понесло невістку. Може, гормони зіграли. Говорила по-доброму, з іронією, в принципі, нічого образливого, просто маячня. Та й зять теж почув, підійшов. Мовчить. Дочка вислухала і каже:

— Так, ти маєш рацію, безумовно. Але ось і з роботою у мене зараз не дуже. Втомилася. Перегораю. Премій не буде. Не їдуть напевно твої дівчинки з нами на острови. Жаль, звичайно, вже зібралися. А я там подумаю в тиші та спокої над твоїми вигадками. Та й про тебе подумаю, чи треба мені спілкуватися з людиною, яка каже своїм язиком мозок не включивши.

Повернулася і пішла. Тиждень не дзвонить. Я себе гризу. Ось треба було мені зі своїми непроханими порадами лізти. Невістка плаче, перепрошує, сама теж не розуміє, чого раптом її понесло. Близнюки не зрозуміли, чому з тіткою у відпустку не поїхали, адже їхня черга. Ніхто цього разу не поїхав. І чи поїде хтось тепер – питання.

Сподіваюся, що все заспокоїться. Хоча ось думаю: гаразд, я мати, мені хочеться, щоб у дочки дитя було, рідний чоловічок, до якого придертися можна. Хоча по собі суджу – краще за чоловіка немає. Але все-таки діти – це інше.

Але навіщо невістка свій п’ятак вставила. Заздрість?

Так є все. Самі не потребують. І працюють, і відпочивають, як не всім дано.

Навіщо почала вчити дорослу тітку? Та ще й без просу. Ну це я від гіркоти говорю.

Сама винна, що полізла до дочки в особисте без дозволу?

Чи дочка вже під німбом ходить – уся така самодостатня?

Моя мати мене пожурила, коли я їй розповіла, сказала, що мені мудріше вже треба бути у мої роки.

— А я тобі про заведений тобою табір хоч раз слово сказала? – Каже, – Кожен сам повинен думати, чи треба діти взагалі і, якщо треба, то скільки. Це взагалі питання заборонене, чого ти висунулась?

Адже права мама. А в мені сумно. Начебто добра хотіла, а вийшло навпаки.