Я, якщо чесно, намагалася розказану мені історію розкласти на дроби з листком паперу, але заплуталася – не судіть суворо. Математика – явно не мій коник.
Жила колись проста сім’я, мама, тато, син і дочка. Жили в муніципальній квартирі, яку все ніяк руки не доходили приватизувати. Діти між собою товаришували, поважали батьків. А потім… виросли.
— Брат одружився першим, – розповідає Вероніка, – пішов жити на територію дружини, тільки виписуватися з батьківської трикімнатної не поспішав, та й дружина його трапилася нахальна.
— Нічого виписуватися, – сказала Олексію дружина Надійка, – була б батьківська квартира приватизована – інша справа. А якщо ти зараз зміниш місце постійної реєстрації, то тобі нічого не дістанеться в разі приватизації.
Олексій подумав і з дружиною погодився: нема чого. Тим часом, підростала і Вероніка, вона виходити заміж надумала в той рік, коли у брата з’явився на світ первісток.
— Мені нікуди було йти жити з чоловіком, – примхливо надуває губи вона, – і іпотека нам була не потрібна. Навіщо? Коли в батьків моїх трикімнатна квартира. Брат? А що брат? У нього житло було. У дружини. А мені так і так діставався б догляд за літніми батьками.
Але до часу, коли батькам Олексія та Вероніки знадобився догляд, було ще далеко, а житло, що залишалося муніципальним, не давало спокою ні братові, ні сестричці.
— Вона намагалася вмовити батьків, щоб мене виписали через суд, оскільки я у квартирі не проживаю, – ображений на Вероніку брат, – добре, що мама з батьком на це не пішли.
У помсту Олексій і його дружина прописали свою дитину за місцем проживання батька. Як відомо, згоди інших мешканців для такої процедури не потрібно. Якийсь час усе залишалося таємним, а Олексій із дружиною готувалися стати батьками другого малюка, який мав бути вписаним теж за місцем проживання тата.
— А що, – казала Надя, – маємо право.
За комунальні послуги в батьківській трикімнатній квартирі платили, як і раніше, батьки брата із сестрою, тому Вероніка побачила квитанцію зі збільшеною кількістю мешканців далеко не відразу. А коли побачила – зажадала прописати до себе чоловіка, а її дочка і так була зареєстрована з мамою.
Батьки, щоб уникнути скандалу, зажадали від Олексія погодитися на реєстрацію родича, той, ще розуміючи, що не варто рвати остаточно стосунки з сім’єю, потихеньку Наді згоду дав.
Разом кількість зареєстрованих збільшилася до 8 осіб, з них 3-є були неповнолітніми. І тільки тепер постало питання про приватизацію житла.
— Будинок потрапляв під знесення (був дуже старий), – каже Вероніка, – нам потихеньку знайома розповіла про ці плани. Так, натомість нам давали точно таку саму за площею квартиру, але, як власники, ми мали право хоча б вибрати, де, в якому районі де були будівництва новобудов.
Приватизували спішно, на всіх. Отримали нове житло, куди переїхали батьки і сім’я Вероніки, а зареєстрований ще був й брат із дітьми.
А потім усе було швидко: батьки пішли один за одним, Вероніка з чоловіком посварилася.
— Чоловік, як розумієте, – каже Вероніка, – почав вимагати свою частку. У нас із братом, включно зі спадщиною від батьків, було по чверті квартири, у його дітей ще чверть, а в мого колишнього і моєї дитини по восьмій частині.
Продати житло і покласти гроші за частки неповнолітніх їм на рахунки не дозволила опіка: у дитини Вероніки іншого житла не було, а дружина Олексія поквапилась і поспіхом подарувала свою квартиру мамі, щоб і в її дітей не було іншого житла.
— Брат з дружиною і виплатили моєму колишньому його частку, – каже Вероніка, – тож їхня сумарна частка збільшилася до п’яти восьмих, а в нас із дитиною лишилося 3 восьмих частини.
І почалося: замикання кімнат на ключ, поділ особових рахунків, виклики поліції та інше.
— Нічого, – радісно каже Вероніка, – бумеранг існує. Надя брата одного разу просто виставила, він на знак помсти подав на визначення місця проживання дітей з ним: прописані тож вони разом, у нього власність є, а на ній – нічого.
Але й ця справа в Олексія не вигоріла. Теща терміново “подарувала” квартиру доньці назад, і суд залишив дітей з мамою. Зате тепер Надя в компанії мами може безперешкодно заявлятися в спірну квартиру.
— А що? – каже Надія, – я законний представник своїх дітей, у них тут власність, а Олексій спився зовсім, тож батьківських прав я його позбавила. Я перевіряю, в якій цілості майно моїх дітей. Та й частку колишнього чоловіка Вероніки ми за судом з Олексієм поділили, тож я теж – власниця!
Я не знаю, чим закінчиться ця історія, але вирішитися вона може не раніше ніж після повноліття всіх її малолітніх мимовільних учасників. І нікого в цій сімейній математиці не підтримую: дорослі влаштували все самі. Але ж нічого б і не було, якби батьки вирішили питання до того, як виросли їхні діти: поділили б навпіл і забули б одне про одного, а може, й мирно підтримували сімейні стосунки.
Як думаєте?
