Головна

Selena

— Сестра, напевно, сприймає всі речі, які на ділянці її батьків стоять або лежать, як свої власні, – злиться Валентина. – Я випадково помітила. Приїхали якось раз, а племінник чоловіка сидить за столиком для годування підозріло схожим на той, що був у нас. — Не впізнаєш чи що? – зі сміхом звернулася до Валі сестра, перехопивши погляд. – Ну так, ваш, перейшов до нас у спадок. Валя тоді відповіла, що ні за якою спадщиною столик не переходив, а перш ніж брати, треба було запитати дозвіл у його господарів
Життєві історії 0
Просто виходить, що іншого місця для зберігання речей у нас поки що й немає, – каже Валентина. – Ми за останні 2 роки тричі переїхали, не щастить нам
У сусідки, у Надії, і свої кури були, от і привела – познайомила Надя бабу Клаву з Лідою. Лідія, жінка міська, приїхала сюди з дітьми працювати акушеркою в місцевій амбулаторії. Яйця вона брала охоче, віддаючи мінімальну плату. Флігель цей їй, можна сказати, надали. Ось тільки для життя, та ще й із дітьми, він навряд чи годився. Був погано утеплений, піч стара, протікав дах, і в дім проникав прілий запах вогкості. Ліда, яка прожила все життя у квартирах, пручалася, утеплювала своє нове житло, як могла. Літня господиня будинку з цим флігелем, бурчала. Казала, що флігель їй не належить, і ніхто думати про нього не хоче
Життєві історії 0
Вона довго стояла біля хвіртки, сховавши зморшкуваті руки під куфайку, дивилася на вікна зеленого дощатого флігеля – прибудови за кущами вишняка. Так довго, що почали підкошуватися коліна. У
— Мамо, якби ти не була вчителькою, усе моє життя, можливо, було б зовсім іншим. Пам’ятаєш, як Коля за мною бігав? А ти: «Вчитися треба, Ніночко, це головне в житті. А кохання почекає». Я пішла вчитися, а Светка за нього заміж вийшла. Троє дітлахів тепер у них… — І що? – насупила брови мати, – хто він тепер, цей твій Коля? Великим спортсменом він не став, простий роботяга, багатодітний батько. — І люблячий чоловік, – підкреслила Ніна, – а мене хто любив
Життєві історії 0
— Донечко, тобі вже сорок років, я дуже тебе прошу, не наступай на старі граблі, – вмовляла Лариса Іванівна прийняти доньку правильне рішення. — Ось саме сорок, мамо.
— Стій, а в школі свекруха не в змозі розібратися з поведінкою онука чи що? — Так не в школі, а це вже в службі по справах складних дітей, – відповідає Ліза. – Загалом, уявляєш, свого сина я фактично з червня виховую одна. Про доньку і говорити не доводиться. На волейболі їй нудно, бабусі не до неї, вона або на онука кричить, або з ганчіркою на лобі лежить від його викрутасів. А мій чоловік виховує сина своєї сестри
Життєві історії 0
Рідна сестра чоловіка Лізи півтора року тому вийшла заміж. Її чоловік відвіз жінку далеко, він працює за кордоном, живе в робочому селищі, у наданому житлі. — Їхала старша
Малюк скоротив «дідуся Васю», до Давасі. Так дідусь ним і залишився, що йому дуже подобалося: незвично, весело, та й другого такого немає. І з Микитою Давася був, що називається, на одній хвилі. Обидва веселі, кмітливі, за словом у кишеню не лізуть. Але, якщо сумують, то нікого у свій світ не пустять – ідуть поодинці зализувати рани. Коли рік тому Василя Валентиновича раптово не стало, Микита переживав найбільше, хоча втрата залишила рану в серці кожного в родині. І саме до Микити, а не до когось іншого, дід приходив у снах
Життєві історії 0
— Мені сьогодні “Давася” наснився, – повідомив Микита, вмочуючи сирник у варення. — Так? І як він там? – пожвавилися присутні за столом. — Каже, все добре. Сказав,
— Та й не знала я тут нікого, – каже жінка, – крім матусь із візочками на дитячому майданчику. Ну і вирішила, що піти на заняття – саме те, що потрібно. І фігуру підтягну, і спілкування буде не тільки на тему памперсів і сумішей. Оксана прийшла до клубу і абсолютно випадково для себе опинилася не на тренажерах, а в студії танцю. І “захворіла” цим. Хоча спочатку здавалося, що вона неповоротка, як бегемот, що не вловлює ні темп, ні ритм. — Так і було спочатку, – каже вона, – але наша тренерка, просто вогонь. І приблизно через місяць я почала помічати, як змінюється пластика, фігура, зникає зайва вага
Життєві історії 0
Можете згадати, чим ви захоплювалися в дитинстві? І чим захоплюєтеся зараз? Я вважаю, що люди, які мають своє хобі – набагато щасливіші за інших. Провела серед знайомих опитування.
Чоловік цілодобово пропадав на двох-трьох роботах, удома я його майже не бачила. Жили ми тоді у квартирі, яку йому виділили від заводу. Але грошей усе також не вистачало. Адже незабаром на світ з’явилася друга дитина. Я перейшла на заочну освіту і ледве здобула диплом. Важко було одночасно поратися з двома дітьми, вести домашні справи і гризти граніт науки. Але навіть незважаючи на це, ми впоралися
Життєві історії 0
Заміж я вийшла у 18 років. Чоловіком моїм став однокласник. Ми дружили з дитинства. Через півроку я дізналася, що в положенні. У нас були важкі часи (у фінансовому
— Цинізм який поза межою, – вважає Єлизавета. – Але в цьому вся моя мама. Тільки уяви, вона потім на поминках відвела мене осторонь і попередила, що успадковувати мені нічого, тато все за життя оформив на неї. — З розуму зійти. Ну як, нормально вона успадкувала за підсумком? — Яке там, – робить негативний жест рукою Ліза. – Машини пішли ще за життя тата, накопичень нуль. Квартира? А квартиру вона продала, жити ж їй на щось треба. Хоча, треба було продавати будинок, купувати однокімнатну, двокімнатну здавати, тоді б жила якось. Але я радити вже не полізла, а мама завжди була нетямущою, звикла, що гроші були
Життєві історії 0
Напевно років 10 десь, як вони тільки добре жили, – згадує Єлизавета. – До цього жили цілком стерпно, а тоді татові просто гроші рікою текли, мама навіть із
«Можна! – вирішив він, увімкнув запис екрана, зайшов у месенджер, прикріпив фото телефону, що лежав у коридорі, і надіслав матері повідомлення: – Ти забула свій телефон у коридорі». Це було дуже смішно. Як і герой ролика, він планував зняти шикарне відео – спочатку повідомлення, потім перелякану матір, що повернулася з півдороги, а потім її розсерджене обличчя, коли він скаже, що вона попалася на жарт  – ось же він, телефон! У її руках!.. А-ха-ха
Життєві історії 0
«Ранок добрим не буває», – думав Федір, шістнадцятирічний підліток, ліниво гортаючи стрічку новин у телефоні й по ковтку відпиваючи з горнятка запашну каву. До третьої години ночі він
— Ось і розумниця. Сідай за стіл. Я і тебе чаєм пригощу. Ось тобі вафелька. Знаю, як ти їх любиш, – жінка наливала дівчинці чай у черговий дитячий кухоль. Після чаю Світлана розповіла вірш для перевірки. — Мене сьогодні обіцяла вчителька запитати, – поділилася дівчинка. — Ну, ти й знаєш його добре. Чітко так і виразно, – сказала Марія Олексіївна, – просто молодчина. Виходь і розповідай голосно, і не соромся. Артистка ти, та й годі, Світлано
Життєві історії 0
Школа шуміла, сміялася, пустувала. Діти зустрічалися в коридорах, заходили в класи, щось розповідаючи одне одному, нібито не бачилися вічність. Нарешті, продзвенів дзвінок на перший урок. Вахтерка Марія Олексіївна

You cannot copy content of this page