Головна

Selena

— Та не було між нами нічого, так, вірші читав, пустував, пробач, Ніно, їй богу не повториться. — Вірші кажеш, а мені пробачити тебе треба, так? Ти ж вірші просто читав, не встигли далі так, завадили? Ааа, вона ж не така, тільки після весілля, так, Петрику? Забирайся, бачити тебе не хочу
Життєві історії 0
— Переш? Ну пери давай ретельніше. Сусідка, перехилившись через паркан, не йшла, а дивилася на Ніну вичікувально, ніби хотіла щось сказати. — Ні, танцюю. Чого тобі, Нюрко? –
Розбита чашка минулого ранку – це дурниця. Розлите молоко по всій підлозі – теж дрібниця. Понівечений ноутбук – прикро, але можна пережити, зціпивши зуби, але стіни, помальовані маркером, стали останньою краплею. — Ти мене вибач, але я гостям більше не рада! – обурено сказала Мар’яна, дивлячись їй прямо в очі
Життєві історії 0
Мар’яна вже збиралася спати, як раптом почула стукіт у двері. До неї рідко приходили гості в такий час. Навіть цікаво стало, хто помилився адресою. — Хто там? –
— Марино, ти давай, вибирайся. Як – ніяк 25 років минуло з того моменту, як наш 11 клас пустився у вільне плавання. Це, знаєш, доволі таки солідний термін, тим паче, що ти так жодного разу й не приїжджала. Та й не всі дожили до цієї дати. Он, Юрко Мельник, молодий же зовсім, жити та жити, а ось бачиш, як буває? Наталі Коваленко вже 4 роки немає, Кольки Коваля, Яни Романюк, Ганнусі Кравченко… Ой, Марино, летить час
Життєві історії 0
На цій зустрічі випускників було передбачувано нудно. І навіщо тільки вона сюди приїхала? Подивитися на колишніх однокласників, які намагаються зі шкіри геть вилізти, але показати, що чогось досягли
— Шикарно ви живете, Марино, раз на п’ятирічку машини міняєте. А ця так і зовсім із салону! Дивись краса яка! Вся блищить, переливається! Ну так, вас багатих не зрозуміти, тільки прибідняєтеся, що грошей немає. У вас же та машина ще хороша, що це ви її міняти надумали? — Так хороша, але ось вирішили, що поки можливість є, замінимо. Якраз поки сини ще в школі вчаться, розрахуємося за неї, а потім і не до машин буде, коли 2 студенти в сім’ї з’явиться. — Ну так, а нам завдяки вам тепер до старості на іржавому кориті їздити доведеться
Життєві історії 0
— Віталію, ти навіщо сестрі своїй про машину сказав? Адже домовлялися ж, що нікому ні слова! — Ну вибач, Маринко, якось випадково вийшло, до слова довелося, ось і
Федір, бачачи, що образив матір, трохи пом’якшився, посміхнувся і сказав: — Мамо, може, досить уже, га? Ти зрозумій, це мої дівчата! Мої, не чиїсь. Хто їм ще допоможе, якщо не я? Хто їх забезпечувати, на твою думку, повинен? Ось ти мовчиш, коли я вам допомагаю, коли Ірці грошей підкидаю, та племінникам. То чому мої доньки тобі поперек горла стоять? Чому, мамо
Життєві історії 0
— Мамо, ти сильно поспішаєш? Зараз швидко заскочу, грошей на карту закину і поїдемо, добре? — Добре, синку, ти не поспішай, встигнемо, магазини ж зараз допізна працюють, вже
— Ох, молодь, молодь! Я ж тобі розповідаю! Хату цю ще чи то дід, чи то батько Клименчихи побудував. Це зараз ви кімнат наробили, у кожного своя, а в ту пору там одна велика спальня і була, хата і хата, підлога, стеля, та 4 кути. Ну, там давня історія, мене ще на світі не було, та й мати моя тільки-но зʼявилася, а Клименчиха вже нареченою була. Що вже там у них було, я не знаю. Чи то вдова вона залишилася, чи то чоловік від неї втік, а тільки недовго вона заміжньою побула, та додому до батьків і повернулася, не одна, з дівчинкою маленькою
Життєві історії 0
— Ой, Полінко, та в цьому будинку скільки себе пам’ятаю, зроду ні в кого нічого не росло. До вас Куценки жили, теж усе купували, і картоплю, і морквину.
— Руки кажеш старі? Так я й сама не молода, Рито. 55 років мені на тижні виповниться, не забула? Та все життя я працюю цими самими руками. Тому що по іншому не вмію. — Не вмієш, так навчися! Що таке 55, Наталко? Та життя ж тільки починається! Кинь ти ці свої морозилки, котлети з пельменями! Кинь свої ці миски та склянки, кинь глину свою, припиняй по полях та справах скакати, та по ярмарках бігати! Адже й справді, не дівчинка вже. Займися собою нарешті
Життєві історії 0
— Ну ні вже Наталю, так, як ви живете зараз уже ніхто не живе. Це минуле століття якесь. — Це чому минуле століття? Чим ми погано живемо, Рито?
У лісі вже майже стемніло, озеро поблискувало, відбиваючи місячне світло, що падало з неба, тому біля річки було трохи світліше, ніж у глибині лісу. Багаття майже згасло. — А я й не помітила, як настав вечір, – задумливо промовила Віра
Життєві історії 0
— Вибач, Вірочко, я не хотів… – зніяковіло промовив Дмитро, коли все закінчилося. — Таки й не хотів? – хитро примружилася вона, – Тобто, це я тебе змусила?
Із Жені й справді виросла хороша людина, всебічно розвинена і талановита. Вона закінчила школу із золотою медаллю і вступила до престижного інституту. Перший і другий курс Євгенія провчилася добре, була поглинута процесом навчання і жодних проблем батькам не доставляла. На третьому курсі вона раптово закохалася. Все б нічого, але «предмет» її любовного захоплення звали Рафаель, і був цей хлопець родом з Африки
Життєві історії 0
Євгенія була пізньою дитиною в сім’ї, вона зʼявилася на світ, коли її матусі було вже тридцять сім років. До появи у сімʼї цієї милої дівчинки, обзавестися дітьми у
Жінку з губами-пельменями звали Мілана. Найімовірніше, Людка, але з такою зовнішністю бути Людкою, звісно, неможливо. Дочку Мілани звали відповідно: Аврора. Ніні не було чим крити: дітей вони назвали за заповітами дідів – Колею, Сашком, Марією та Ігорем. Цього року до школи йшли середні, двійнята Сашко і Марійка, і, судячи з усього, вчитися в цьому класі буде непросто
Життєві історії 0
Ніна дивилася на величезні, як пельмені, губи співрозмовниці, але думала не про них, а про те, що куплені влітку туфлі стали малі синові, а на нові грошей немає.

You cannot copy content of this page