— Боліли вони сильно, ні їсти, ні спати не могла, – зізналася Антоніна Петрівна, – нічого, нічого, я хустиною прикриюся. Кому я там потрібна, щоб на мене дивитися. — А нові коли будете ставити? – поцікавилася невістка. — Ох, нескоро, Катрусь. Тут борги треба віддати, 50 тисяч позичила у знайомої, обіцяла протягом півроку віддати з відсотками
Син не зрозумів спершу, чому мама прикриває рот хусточкою і посміхається якось скуто. Вона відступила боком від гостей, пропускаючи до квартири сім’ю сина. — Що з вами, Антоніно
— Ну просто бісить!!! Ти б знала як! Знову поперся за своїм синочком! Зараз притягне і я робитиму вигляд, що дуже рада зустрічі. А мені він потрібен, от скажи мені? От на біса мені здалася чужа дитина?! Тим паче від цієї бридкої жінки
— Ну просто бісить!!! Ти б знала як! Знову поперся за своїм синочком! Зараз притягне і я робитиму вигляд, що дуже рада зустрічі. А мені він потрібен, от
— Я вам все прямо сказала- у мене є чоловік! І я його дуже люблю! Шукайте Вадиму дружину в іншому місці! — Даремно ти так! – Лариса Дмитрівна похитала головою. – За Вадимом як за кам’яною стіною будеш. Ти щастя своє втрачаєш
— Світлано, Привіт! – мене гукнув якийсь чоловічий голос. Я обернулася і від подиву навіть примружила очі. Переді мною стояв мій колишній однокласник, в якого я була закохана
Ех, молодість… Де вона тепер?… Віра Миколаївна зітхнула, увімкнула воду, холодну, палючу, вмилася. Кажуть, якщо в холоді себе утримувати, старість повільніше приходить, зморшок немає. Брешуть
Вірі Миколаївні все було вже важко – проклятий вік, щоб його! Встати вранці з ліжка – важко, ноги, як два поліна, ворушитися не хочуть, лежать на простирадлі з
— Ти глянь на них! Ну як же славно, троюрідні, а як рідні братик і сестричка. Куди Ларисочка, туди й Антон, дай Боже, щоб і далі так було, — розчулювалася Ганна Дмитрівна. — Це дім наш усіх об’єднує, дивись — і правнуки тут же зустрічатимуться! — вторувала їй Віра Дмитрівна
Телефон здригнувся, Лариса побачила нове повідомлення, але навіть читати не стала. Знову від троюрідного брата Антона. Пише він зазвичай нешкідливі речі, але одне й те саме. Якусь нісенітницю,
— Та які ж тут послуги?! Це я винна тобі, як море річкам. Не було б мене вже на світі, якби не ти! — Ой, та не вигадуйте! Подумаєш! Зачекайте! Ми ще з вами встанемо й танцювати підемо! – Марина поправляла подушку Галині Петрівні. – Танго! Або самбу! Як у вашому улюбленому серіалі! Пошиємо вам купальник із камінчиками блискучими, і – ух
— Що, ось так запросто і залишила? Квартиру?! – Вероніка відібрала в подруги склянку з водою і зробила великий ковток. – З глузду з’їхати з вами можна! Олена
— Я, – заявив свекор дружині, – все життя на тебе дивлюся і дивуюся, як зручно ти влаштувалася. Загалом так, нові ввідні: речі свої зібрала і їдь геть. Ні, в моїй однокімнатній ні з дітьми, ні одна, ти жити не будеш. Я сина попереджу: нехай виїжджає. Він дорослий, і невістка працює. А я квартиру здам і житиму на ці гроші
— Півтора року тільки спокійно прожили, – каже Дарина, – а два тижні тому поспіхом переїжджали. Чоловік тепер із батьком навіть розмовляти не хоче. А я і свекруху
Усі свята вони обов’язково відзначали разом. Брат, сестра, теща, свекруха, тесть, ,брати дружин, сестри чоловіків, були ще куми, які начебто і не родичі, але теж, як рідні. Народу набиралося стільки, що одного дня не вистачало, розтягували на два
— Чому не поїдеш? Так не можна. Не будь егоїсткою! – Олеся почула роздратований голос сестри й одразу ж скинула виклик. Досить! Вона більше не дозволить принижувати себе.
— У директора в кабінеті штука така стоїть — глечик чи що… о-о-ось такий — ну наче сувенір — потри цей глечик, гроші одразу прийдуть. Кажуть, головний наш бухгалтер, як заходить до Олександра Тимофійовича, так і крутить цей глечик, так і крутить у руках, гладить його… от і багата вона, гроші завжди водяться
Грошей, як завжди, бракувало. Тамара вже й не пам’ятає, коли таке було, щоб усі фінансові діри одним махом закрити. До того ж осінь 85-го видалася якоюсь важкою. Може,
Усе село насміхається, що донька її такому парубкові відмовила, їх із батьком зганьбила своїм вчинком. Сергій сусідський же з дитинства з Надею дружили. Вони ж були як дві ягідки на одній гілочці, і навіть зовні схожі! От би в них дітки гарні були! Та й у всьому Сергій хороший, дівки за ним табуном бігають, один, звісно, не залишиться
— Як твоя доня, задоволена, що заміж вийшла, га Таню? Катерина, сусідка, стояла на ґанку з підібраним подолом спідниці і викручувала ганчірку у відро. — А тобі самій

You cannot copy content of this page