— І мені б діла ніякого не було до того, хто в сім’ї сина заробляє, якби Лія не почала сильно збуджуватися з приводу того, що чоловік гроші дає мені, – злиться пенсіонерка. – Ну що їй, на хліб не вистачає? Живе і не думає ні про що. Одягнена, взута, відпочивати їздять, будинок стоїть, що таке для сина ті гроші, які він мені переказує? Але ж ні, при кожній зустрічі зі мною невістка намагається мене вкусити
У Ганни Аркадіївни, пані, яка щойно сіла на пенсію, є дорослий син, невістка й онук, якому 6 років. Наполіг на тому, щоб мама, нарешті, звільнилася саме син. —
Юля дійсно живе і виживає завдяки допомозі батьків: у декреті, виплати крихітні, та ще чоловік, на думку Ксенії Віталіївни, нікуди не годиться. — Музикант, – презирливо каже мама Юлі про свого зятя, – ось відразу бачили, що за птах, але думали, що з появою сім’ї він схаменеться, куди там! Тільки й робить, що пісні пише, якусь групу сколотив, але кому потрібні їхні пісні
— Так я дочці й сказала: або ти з ним розходишся, або звільняйте житлоплощу, – Ксенія Віталіївна категорична і не може стримати емоцій, – я вважаю, що вже
— Скільки вам потрібно? — Мільйон… — Вибачте, Лідіє Ярославівно, а звідки ви знаєте, що в мене є такі гроші? – ахнула Наталка. — Це ж очевидно! Бідні люди не живуть так як ви. Та й Віталій часто хвалився своїми статками й успішністю. Ви для нас приклад для наслідування, – заявила тітка чоловіка
Лідія Ярославівна, тітонька чоловіка, зателефонувала раптово, коли нічого не віщувало “біди”. З родичами чоловіка Наталя зустрічалася тільки у свята. Рідня жила на іншому кінці міста і тітоньки не
— Дитину ти нагуляла! – заявила свекруха, дивлячись на онука. – У мене Дмитрик і Олежка спокійні були, а цей не в нашу “породу”. — Порода в собак або в котів, Марія Гаврилівно. А діти – це люди. Усі люди різні. Колір очей, волосся і зовнішність не обов’язково мають бути такими самими, як у вас, – почувши ці образливі слова, кинуті чи то жартома, чи то всерйоз, Поліна намагалася виправдатися, пояснити свекрусі, що “схожий” чи “несхожий” – її суб’єктивна думка, але потім зрозуміла, що це марно
— Дитину ти нагуляла! – заявила свекруха, дивлячись на онука. – У мене Дмитрик і Олежка спокійні були, а цей не в нашу “породу”. — Порода в собак або
А він, захлинаючись від ридань, переривчасто говорив: “Я всім заважаю… Ти тільки не віддавай мене в інтернат, не віддавай, бабусю, миленька, я тебе благаю”. — Мама не бере, і тато не хоче… А тобі в лікарню треба, я ж чув… Ти мамі говорила… Питала, куди мене подіти? Може буде краще коли мене не буде на цьому білому світі, бабусю
— Може мені не треба жити, бабусю? Дитина сказала це тихо, напівголосно, але бабуся, яка розмовляла телефоном із його мамою, почула, кинула слухавку, повернулася до нього. По його
— Добре чоловʼяга влаштувався, – вважає Катя, – він мамі ровесник, але трудового стажу в нього навряд чи років 10 набереться, а тут і годують, і напувають, і пестять, і спокій бережуть. У 22 роки, коли вчитися залишався ще один курс, Катя вийшла заміж. Живуть, як і багато хто: свого житла немає і в її обранця, вихід тільки в іпотеці, але й для того, щоб її взяти, потрібні гроші
Дзвонить сестра старша, вичитує, – скаржиться подругам Катя, – і така я, і сяка, невдячна донька, живу собі на втіху, мамі не допомагаю, а вона ж збиралася мені
Але мама в Сергія хоч і галаслива, але не зла. Та й за мене завжди горою. Я думаю, що наш шлюб врятувало саме те, що вона навіть перед сином завжди ставала на мій захист. — Маринку мою ображати не смій, – говорила Галина своєму вже дорослому синові. — Могла й за вухо взяти, – сміється Марина, – а цього року ми нарешті розплатилися за квартиру батьків і взяли собі таку саму
І мені ось захотілося розповісти вам цю історію. Бо в мене від неї сьогодні весь день на душі трохи світліше. — Все, роз’їжджаємося, – доповідає щаслива Маринка, –
— Тобі потрібні особисті кордони? Втомився, значить, від мене? – Світлана схрестила руки на грудях. – Добре, у такому разі радій: мене відправляють у відрядження. — Коли? – очі чоловіка заблищали. Він не зміг приховати радості. — А ось просто завтра. Поїздка термінова, довга… – Світлана хотіла сказати, що на рік, але побоялася, що чоловік не повірить і її план не спрацює
— Ти чому приїхала додому так рано?! – злякався чоловік, за інерцією зачиняючи двері перед носом у дружини. —У якому сенсі? – Світлана встигла вставити сумку в отвір,
— Що б я без сина робила! Я шукаю, готова вже ким завгодно піти працювати, але в нас зараз повна безнадія.Свекруха була кухарем, а заклади громадського харчування тоді масово припиняли роботу, нових співробітників ніхто не брав. Якщо цікаво, математика в нас тоді була така: 9 тисяч за оренду житла, моя зарплата 13 тисяч, зарплата чоловіка – 20 тисячі, 10 тисяч – свекрусі. Залишок наш. На проїзд, на харчування, на все інше
З моїм чоловіком Олегом, ми одружилися 2 роки тому. Ще в роки навчання ми влаштувалися в обидва в столиці, почали зустрічатися тут же, вирішили не повертатися на свої
— Дитині буде краще за містом, – сказала Євгенія Іванівна, мама Єгора, – свіже повітря. Та нічого не будемо поки що на ділянці сіяти й садити. Ось ми переберемося, тоді вже й займемося городом. А у вас і машина є, і гараж там хороший. — Мені не хотілося, – каже Аня, – треба було наполягти на своєму, але я дала себе вмовити
Я ніколи не мріяла жити в селі, – каже донька моїх знайомих Ганна, – виросла в місті, навчалася тут, але так вийшло, що тимчасово змушені були перебратися за

You cannot copy content of this page