Пам’ятаєш, вона ще сало домашнє в ганчірочки загорнуте у валізі привозила. Біле, з прожилками м’яска, мммм, із перцем та часником. Напрацюєшся, та за стіл — по маленькій, потім огірочок, та сальця з картоплею! А мати тільки покрикує, що гною не привезли, та біля курей не прибрали
— Я забіжу до вас ввечері, добре, матусю? Ненадовго, забрати дещо. — Поліночко, ну звісно, заходь, ти одна чи Микола з тобою теж зайде? — Ніна запитала і
— Не плач, ба. Я коли виросту, ніколи тебе не кину, завжди з тобою жити буду. Ти мені віриш? — Вірю, Сашко, вірю, — усміхалася бабуся крізь сльози. Коли йому виповнилося дванадцять, бабусі не стало. Так він опинився в інтернаті
— Синку, купи яблучок! Свої, домашні, не кроплені, — звернулася до Олександра старенька, її голос дзвенів, як бабусин. Саме це слово — «не кроплені» — змусило його зупинитися
— Та що тут боятися? — сміялася Ірка. — Дитина — вона ж як кошеня. Раз — і на руку животиком. І мий собі, як хочеш. А купати — так узагалі простіше простого. Пелюшечку поклала у ванночку, малечу туди й поливай водичкою. Головне — не ошпарити
— Та відчепіться ви від мене! Відчепіться всі! Нічого мені від вас не треба! Я сама вирішу! — донька кричала просто в обличчя, а злі сльози душили її,
Мама рік тому десь зовсім погана стала. Наталка та донька брата від неї буквально не відходили. Особливо останнім часом. Вона лежала, і з головою вже було не дуже добре. Уявляєш, що їм на плечі лягло? І я маю мчати й на мамину двокімнатну квартиру претендувати? З якими очима?
«Обидві, обидві губи надули, і старша, і молодша. Вони вважають, що я і за них від спадщини відмовилася. Та ще й чоловік пригадав, що років 15 тому він
Баба Тася кивнула головою і посміхнулася їй: — Усе правильно, тобі не потрібно було давати поблажок. А тепер я бачу, що в тебе все добре, допомога в тебе є. Мачусі спасибі скажи, адже вона не відвернула від тебе батька, і сама тобі стала матір’ю. А я втомилася, хочу піти
Першого вересня Юля, похнюпившись, йшла зі школи з подружкою, Марійкою. — Уявляєш, Марійко, — скаржилася Юля, — наша нова класна керівниця, Марія Федорівна… — Ну? — шморгнула носом
Бабуся пекла смачні млинці та пиріжки, через що в домі пахло щастям, прямо зовсім як у її бабусі, яка залишилася в їхньому маленькому далекому містечку. Василь був просто щасливий, він кожні вихідні збирав тепер уже багатодітну сім’ю, і вони на машині їздили в новий дім до тестя і тещі
Тамара не одразу помітила зміни в чоловікові, бо її світ обертався навколо двійнят, Юлі та Юрка, і… п’ятирічної дівчинки Ліди, яку вони нещодавно удочерили. Тамара, єдина донька в
— Що дивишся? Бачиш, я для нього стара, як ми жити тепер будемо? Нічого з тобою не станеться, йди, обслужи чоловіка, ти йому подобаєшся, я ж бачу, я бачу!!! Віра тоді втекла до сусідки і тремтіла там усю ніч. Тоді сусідка їй і ляпнула, що мати їй не рідна, що вони просто схожу дівчинку взяли в дитбудинку, Ганна ж завжди була не зовсім нормальна, біжи від неї
— Віро, обслужи чоловіка! — крикнули їй зі стійки, вона здригнулася і злякано озирнулася, бо замислилася, і їй знову згадалося її нещодавнє минуле. Але Віра тут же озирнулася
— Думаєш, що я тобі старість подарував? Дивуєшся, що я такий годинник носив простий? Так ось що я тобі скажу, не простий це годинник. Мені його батько мій віддав, коли вже став старий, як я тепер, і йому він став не так потрібний. От і тобі він тепер потрібніший. А секрет в нього простий — він допомагають правильне рішення ухвалити
— Треба нам тата до себе забрати, він погано почувається після маминого відходу. А Поліна з Ігорем після весілля в його квартиру переїдуть, батько так захотів сам, —
— Скажу тобі по секрету, Тоню, Ромко не просто так сюди ганяє, — сказала якось сусідці Валентина Іванівна. — Він, звісно, онук дуже хороший, дбайливий, чуйний, готовий усім допомагати. Та тільки в нього тут віднедавна ще й кохана з’явилася. Он там, у будинку на горі вона живе, донька олігарха місцевого. Батько в неї у від’їзді, а Ромко знову до неї приїде сьогодні
— Завтра приїде автокрамниця, Ромко мій привезе все найнеобхідніше, — гордо сказала Валентина Іванівна. Вона влітку живе на дачі, що примикає до маленького села. Саме село всього з
— Ось іще тобі пиріжок, смачно бабуся готує, так? Їж добре, виростеш великий! Фелікс розсміявся: — Я не виросту, ну якщо тільки в ширину, а ти давай збирайся, скоро переїжджати будемо, ми ж із мамою одружуємося, у нас сім’я! До речі, Миколо Петровичу, Марина сказала, що у вас машина в ремонті, якщо що, я вас на дачу можу відвезти й допомогти, якщо щось треба. А Ксюша з нами житиме, Марина хотіла її залишити на якийсь час, але це не діло, дитина має жити з батьками, так, Ксюхо?
— Колю, новина в нас, Маринка наша заміж зібралася, вони заяву вже подали. Весілля будуть у нього в селі справляти, а сьогодні до нас знайомитися зайдуть! — швидко

You cannot copy content of this page