Головна

Selena

Відтоді як поїхала Валя, його життя стало нестерпним від того, що доводилося обслуговувати себе самому. До чого він не був привчений абсолютно, до своїх сивочолих, п’ятдесяти пʼяти років. Від яєчні на сніданок, обід, полуденок і вечерю нудило, а нічого іншого він готувати не вмів. Макарони чомусь перетворилися на неїстівну кашу після варіння, через що це сталося, так і не зрозумів. Він пам’ятав, що каструля завжди стояла довго на вогні, коли дружина готувала. Доводилося навіть підганяти її, щоб подала на стіл спритніше, не спала на ходу
Життєві історії 0
— Ти додому їхати збираєшся, чи ні? Андрій Іванович тримав себе в руках з останніх сил, йому хотілося накричати на дружину телефоном і стукнути кулаком по столу. Відтоді
Надя привіталася і встала як укопана. А Валера запропонував їй присісти поруч із його бабусею! Була не менше здивована і Тетяна Василівна. Вона посміхнулася: — Який же світ тісний! Ось і велике місто! А кому доля зустрітися, то неодмінно буде зустріч, – уважна директорка одразу помітила в зачісці своєї молодої співробітниці гребінець. Надя вловила її погляд і густо почервоніла. — Сьогодні дивовижний день, – сказала Тетяна Василівна, – зʼявився на світ мій син, батько Валерочки. І ти до нас саме в цей день прийшла. Це добре
Життєві історії 0
У Надії з дитинства було густе волосся. Усі милувалися її косами. Бабуся казала: —У мене ти вдалася, внученько. От і я не блищала особливою красою, але на мої
— Сонечко ти моє, радість ти моя, тепер нам жити з тобою вічно молодими, ми не маємо права старіти! За годину квартира гуділа від радісного вереску, навколо розгубленої Ані клубочилися діти Матвія і сестри з сім’ями, і здавалося, що ніде ступити, щоб не зачепити когось. — Але ж подумувала я позбутися… яка дитина в моєму віці
Життєві історії 0
— Синові моєму життя зламала! Це була найулюбленіша фраза Марії Яківни, жінки великої і крикливої. Ранок починався з того, що свекруха голосно, через паркан обговорювала із сусідками свою
— Петрику, синочку! Невже через неї ти від матері рідної відвернешся?! — Мамо, не я, а ти від мене відвернулася! – обернувся Петро в дверях. – Що поганого ми зробили? Полюбили одне одного? Чим Галя винна? Тим, що старша і діти в неї є? Ех, мамо! Себе почуй! Може й поговоримо потім. Але не зараз! Думай! Обіймаючи ридаючу Галину, Петро трясся в автобусі, що відвіз його з рідного селища, але гіркоти в його душі не було. — Що ж ти плачеш, дурненька? – цілував він мокрі щоки своєї нареченої. – Усе добре буде
Життєві історії 0
— І не хвилюйся за мене, донечко! Мене тут Семен на риболовлю покликав. На всі вихідні. Тож, є, чим зайнятися! Відпочивайте! Петро Миколайович відклав убік телефон і зітхнув.
Але це ж маячня, є паспорт удома, в тумбочці, на ім’я Козаченко Леоніда, він одружений на милій жінці, у нього двоє дітей. Двадцять років тому, красуня Оксана, стала його дружиною, переїхала з міста в село, всупереч порадам батьків і подруг. Теща і тесть довго не могли змиритися, що їхня дочка, талановита і яскрава дівчина, раптом перетворилася на сільську бабу в калошах і хусточці. Але це ж кохання, воно змушує робити дурниці, їхати за милим на край світу
Життєві історії 0
Леонід прокинувся рано, ще до будильника, у голові роїлися тисячі бджіл, вони дружно гуділи й кусалися. У потилицю, у скроні, а особливо боляче в тім’ячко, впивалися своїми жалами,
— Котру ніч сниться мені наше село, думаю, чи не з’їздити на деньок. — Що ти там забула? Будинок знесли давно, років сорок минуло, як продали. — А вчора річка снилася, пам’ятаєш, там верби величезні росли, як баобаби. І будинок наш і мама з татом, молоді, красиві, сидять на лавочці біля воріт
Життєві історії 0
— Котру ніч сниться мені наше село, думаю, чи не з’їздити на деньок. — Що ти там забула? Будинок знесли давно, років сорок минуло, як продали. — А вчора
— Тітко Женя, ви тільки не хвилюйтеся, будь ласка, але я все знаю. Літня жінка здригнулася, насилу взяла себе в руки, підняла голову і подивилася Ліді прямо в очі. — Про що знаєш, Лідо? — Про те, що ви моя рідна мама. — Давно знаєш? — Давно. — Галя сказала? — Ні, випадково підслухала, коли мама з татом сварилися. Ліда пам’ятала до дрібниць той липневий спекотний день, коли дізналася правду про свою появу на світ
Життєві історії 0
— Тітонько Женя, здрастуйте, це Ліда, дочка вашої сестри Галини, ви мене, напевно, і не знаєте. У Євгенії Іванівни затряслися руки, миттєво пересохло в горлі, і вона як
— І тут я дізнаюся, що мої батьки взяли в борг у рідні велику суму, збираються потім ще й кредит платити за Діану. І не на щось узяли, а сестрі на квартиру, уявляєш мій стан? І не однокімнатну їй стару беруть, а двокімнатну. Мама так і висловилася: «А як жити з дитиною в однокімнатній барлозі?» Тобто, ми з чоловіком і дитиною живемо, нам ніхто й пальцем не поворухнув допомагати, а сестрі все й одразу
Життєві історії 0
— Як водиться, ще й мені дорікнули, що я все рахую і заздрю, мама сказала, що я й у дитинстві так поводилася, це в мене дитячі ревнощі ніяк
— Спочатку пробувала було відкрутитися, кричала, що не брала нічого, а потім зізналася: «Так, взяла. Я думала, що це мої гроші, накопичені з пенсії, яку я за батька отримую». Уявляєш? І сказала тут же, що грошей уже немає. — А що ж, нічого нового ні в неї, ні на ній мати не помітила? Куди дівчисько такі грошики поділа? І чому взяла без дозволу? – ставить запитання Ользі Сергіївні подруга
Життєві історії 0
— Хто взагалі міг подумати, що таке буває! Ніколи в нас у сім’ї такого не водилося, – обурюється Ольга Сергіївна. – А тепер Люба розводить руками: грошей немає,
— Ох, Наталю, і не пощастило ж тобі з матір’ю! Вертихвістка скажена вона, ось що! І татусь у тебе такий самий! Що одному, що іншому – гулянки тільки й потрібні! А що літечко коротке – про те їм і знати не хочеться! Та й минуло вже воно! Дитя по двору бігає, а їм все одно – волю подавай! Я, ось, що тобі скажу, Наташко! Просися до тітки! Нехай Нінка тебе забере! У неї хоч сита будеш! А якщо з батьком залишишся, то нічого доброго на тебе не чекає! Так і знай! У нього будинків – як у зайця теремів! Він уже, он, нову сім’ю собі пригледів! А тебе куди? Його коханка тебе не прийме. У неї своїх – семеро по лавках! Зайвий рот ні до чого! Зрозуміла
Життєві історії 0
— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри

You cannot copy content of this page