Нещодавно мені виповнилося двадцять. Минулого року я вийшла заміж. А ще в мене є хороший товариш, з яким ми знайомі вже п’ять років. Ми чудово спілкуємося, ділимося всіма секретами, рятуємо одне одного, коли потрібно. У нас схожі думки на один і той же рахунок, ми любимо ті самі фільми, книги і навіть їжу. Він чудова людина: добра, турботлива, розумна. З ним мені комфортно та легко.
Ми завжди багато спілкувалися, частенько вибираємось прогулятися чи у кафе. І завжди ми не можемо наговоритись вдосталь. Коли я лаюся з чоловіком, то просто набираю його номер, і він заспокоює мене. Відразу на душі легкість з’являється.
Кілька днів тому ми, як завжди, зустрілися поспілкуватися. Прогулювалися парком, розмовляли, сміялися, все, як завжди. Погода була досить прохолодною. Я запросила його до себе, щоб погрітися. Чоловік тоді був у відрядженні. Я зробила чай і ми продовжили розмовляти.
Якось непомітно розмова перетекла у бік нашого з ним спілкування. Він сказав, що завжди відчував до мене щось більше, що я для нього не просто друг. Я теж періодично думала про це, потім ми змінили тему.
Мій друг збирався додому. Ми вийшли до передпокою. Несподівано він обійняв мене і глянув у вічі. Я побачила в них стільки почуттів, що не змогла встояти. Ми поцілувалися, це був не просто поцілунок. Ми цілувалися кілька хвилин. Мені було дуже приємно. Я ніколи не відчувала такого задоволення від поцілунків із чоловіком.
Потім друг пішов, а я лягла спати. Але думки про нього не давали мені заснути. Наступного дня він зателефонував мені і сказав, що нам не варто було цього робити. Він не хотів щось змінювати, його влаштовувала наша дружба. Я засмутилася, бо розраховувала на щось інше.
Я перервала наше спілкування і тепер не знаю, як правильно поводитися. Мені прикро, що він бачить у мені лише друга. Але, з іншого боку, я була б рада просто забути все й надалі спілкуватися як раніше. Але як це зробити? З чоловіком у нас зараз не все гладко, тому не засуджуйте мене будь ласка. Краще дайте якусь слушну пораду.
