Моє ім’я Ганна, і мені 18 років. Я приїхала вчитися до столиці, про що мріяла змалку. Батько вирішив, що я маю жити у його двоюрідної сестри, а не в гуртожитку, де не буде ніякого контролю наді мною.
Тітка Олька живе одна, заміжня ніколи не була і, як і багато самотніх жінок, завжди всім незадоволена, постійно критикує моїх подруг, які приходять до мене.
— Ганно, хто це до тебе прийшов? — питала вона щоразу, коли я приводила додому когось із своїх однокурсниць.
— Це моя подруга Машка, — відповіла я, відчуваючи, як червонію від сорому.
— Не подобається мені твоя Маша. Гучна вона надто, — додавала тітка, і я не знала, що відповісти.
Мені було незручно перед подругами, але зробити тітці зауваження я не могла — мені соромно, та й татові вона може поскаржитися, що я погано поводжусь. Він у мене суворий, розбиратися не стане, хто винний.
Мало того, що тітка контролює кожен мій крок, то ще у вихідні я повинна сидіти вдома!
— Ти сюди не гуляти приїхала, а вчитись, — говорила тітка, коли я намагалася вийти з друзями. — Я обіцяла твоїм батькам стежити за твоєю поведінкою.
Тітка звикла, щоб усе завжди лежало на своїх місцях. Постійно зауважує, каже, що я не стежу за порядком у своїй кімнаті.
— Ганно, у тебе в кімнаті бардак, — дорікала вона. — Коли ти нарешті навчишся прибирати за собою?
— Я прибираю раз на тиждень, і не тільки в себе, а скрізь, — виправдовувалася я. Але тітці не догодиш, треба робити все стерильно з хлоркою, яка смердить так, що аж в горлі пече.
— Ти тільки витрачаєш час на це прибирання, — якось сказала мені Маша. — Краще витратила б його на щось корисне, наприклад, на читання книги чи перегляд фільму.
Вечорами тітці нема з ким поговорити, і вона всоте розповідає, що в неї дві вищі освіти, і досягла вона цього наполегливою працею.
— Ганно, я отримала два дипломи, бо багато працювала, — повторювала вона. Мені так і хотілося сказати, що краще б вона вийшла заміж замість навчання — зараз би не жила одна, була б сім’я, діти.
Їй лише 44 роки і багато хто навіть у такому віці виходить заміж, але вона настільки горда й незалежна, що ніхто з нею й знайомитися не хоче. А вона каже, що їй ніхто не потрібний.
— Мені й одній добре, — заявляла тітка Ольга, коли я порушувала тему стосунків.
Щоправда, тітка має кіта Борьку, якого вона дуже любить. Сюсюкається з ним, дістає мене тим, що я з ним не гуляю, а він нудьгує. Так, так, з КОТОМ не гуляю.
— Ганно, чому ти не погуляла з Борисиком? Йому нудно, — дорікала вона мені.
— Кіт настільки розпещений, йому все дозволено, що мене просто дратує, — говорила я подрузі, коли тітка не чула.
Бориска нещодавно зірвав з вікна нові жалюзі і розбив горщик із гарною квіткою — і коту за це нічого не було, хоча тітка дуже засмутилася.
— Бідолашний Бориска, він просто грав, — виправдовувала його тітка.
Коли тітки не було вдома, я іноді могла навіть накричати на кота.
— Борька, припини! — лаялася я, коли він ліз на стіл. — Чула б це тітка — не уявляю, що було б! Може, вигнала б.
Я б із задоволенням жила з дівчатами у гуртожитку, там веселіше, ніж із тіткою.
— Ганно, ти ж розумієш, що жити у тітки краще, ніж у гуртожитку, — казав батько. — Там буде більше порядку та контролю.
Але терпіти її мені ще довго — адже я тільки на першому курсі.
Минуло кілька місяців, і я все більше почувалася в пастці. Тітка Ольга постійно втручалася у моє життя, а я не могла знайти спосіб звільнитися від її контролю.
Одного вечора я вирішила поговорити з нею відверто.
— Тітонько Ольга, мені треба з вами поговорити, — почала я, коли ми сиділи на кухні.
— Що трапилося, Ганно? — спитала вона, зводячи очі від своєї книги.
— Мені важко жити під таким постійним контролем. Я розумію, що ви хочете мені добра, але я почуваюся задушеною, — зізналася я.
— Ганно, я просто хочу, щоб ти добре вчилася і не відволікалася на дурниці, — відповіла вона.
— Я знаю, але мені потрібно трохи волі. Я доросла людина і маю вчитися приймати рішення сама, — наполягала я.
Тітка довго мовчала, обмірковуючи мої слова.
— Гаразд, Ганно, я спробую бути менш суворою, — нарешті сказала вона. — Але ти маєш обіцяти, що відповідально ставитимешся до навчання та своїх обов’язків.
Ми домовилися, що я допомагатиму в побуті, але в мене буде більше свободи. То був перший крок до нормалізації наших відносин.
Минуло ще кілька місяців, і я почала почуватися впевненіше. У мене з’явилося більше часу на навчання та хобі. Я почала займатися волонтерською роботою у місцевій бібліотеці, де познайомилася з новими людьми та знайшла нових друзів.
— Ганно, ти так змінилася, — зауважила якось моя подруга Маша. — Ти стала впевненішою в собі.
— Так, мені нарешті вдалося знайти баланс, — відповіла я з усмішкою.
Тітка Ольга теж помітила зміни.
— Ганно, я пишаюся тобою, — сказала вона одного вечора. — Ти справді стаєш дорослою та самостійною.
Наші стосунки стали більш поважними та довірливими. Я навчилася приймати її турботу та поради, а вона стала більш терпимою та розуміючою.
Якось у бібліотеці я познайомилася з цікавим хлопцем на ім’я Андрій. Ми почали зустрічатись, і він став важливою частиною мого життя.
— Ганно, ти справді щаслива? — Запитала тітка Ольга, коли я розповіла їй про Андрія.
— Так, тітко Ольго, — відповіла я. — Він робить мене щасливою.
Минуло ще кілька років, і я закінчила університет з відзнакою. Тітка Ольга була присутня на моєму випускному і не приховувала своєї гордості.
— Ганно, я завжди вірила в тебе, — сказала вона, обіймаючи мене.
Тепер я живу самостійно, але часто відвідуваю тітку Ольгу. Ми стали по-справжньому близькими, і я вдячна їй за все, що вона зробила для мене.
— Ганно, я така рада, що в тебе все добре, — каже вона щоразу, коли я приходжу в гості.
— Дякую, тітко Ольго. Ти завжди була для мене прикладом, — відповіла я.
Тепер я розумію, що її суворий контроль був виявом турботи та кохання. І хоча шлях був важким, він зробив мене сильнішою і мудрішою.
